«Чорноморець» став єдиним представником УПЛ, який зганьбився у матчі 1/32 фіналу Кубка України з аутсайдером другої ліги «Вільхівцями» із закарпатського села (0:1). Думками щодо причин невдачі поділився добре відомий одеським вболівальникам екс-нападник Валентин Стрижаков.
Валентин Стрижаков (фото: odessa-sport.info)— Не стану говорити про те, що для всіх українських клубів у період війни дуже важко і що вони від цього переживають певний стрес. Війна — це психологічний фактор, шокова терапія. В ній змушені виживати не тільки майстри великого футболу, а й будь-які спортивні клуби, які беруть участь у змаганнях різного рангу. Якщо ж говорити про «Чорноморець», то я думаю, що його тренувальний процес цілком відповідає вимогам, які висуваються гравцям. Однак є одне важливе «але».
Воно пов’язане з фінансуванням — ось що є найголовнішим з проблем. Якщо його не буде на належному рівні (у даному випадку я не кажу про такі солідні у матеріальному плані клуби, як «Шахтар», «Динамо» або ж «Полісся» чи ЛНЗ), то одеська команда так і буде балансувати туди-сюди між УПЛ та першою лігою. Нинішньому «Чорноморцю» потрібні кваліфіковані виконавці, які могли б точково посилити позиції в усіх ігрових ланках. Але ж такі, на жаль, не їдуть в Одесу, адже в ній зовсім не ті умови, які надають футболістам клуби першої сімки.
— Крім того, у «Чорноморці» постійно існують двох-трьохмісячні затримки по зарплаті…
— Я цього не знаю, адже з футболістами та тренерами не спілкуюсь. Тому стверджувати не буду — то вже внутрішня кухня «Чорноморця». Можна розмірковувати про все що завгодно, однак одними лише чутками я не керуюсь. Пригадується, як колись на Соборці (місце в Одесі, де впродовж багатьох десятиліть збирались смакувати футбольні новини вболівальники — авт.) різні небилиці обговорювали.
Якось про мене розповсюдили чутку: Стрижаков одружився. Насправді ж я не одружувався, а просто пройшовся по місту з гарною дівчиною. Так що чуткам, які дізнаюсь від сторонніх людей, не завжди довіряю, адже знаю, яке вони можуть мати походження.
— Як відреагували на результат кубкової гри «Чорноморця» з «Вільхівцями»?
— Подібне у моїй кар’єрі гравця теж було. Якось перед кубковою грою я, як і мої партнери по команді вважали, що з суперником із другої ліги ми впораємось, як-то кажуть, однією лівою. Та потім виявилось, що дуель на цій кубковій стадії складається з однієї гри, тому потрібно було викластися в ній на сто відсотків. Або ж виграти на класі.
Якщо не на класі, то хоча б утримати структуру гри, щоб усе було стабільно. А стабільно коли буває? Коли ти, виходячи на футбольне поле, не думаєш про ті чи інші можливі погрішності у грі партнерів тощо. Існує чимало таких особливих моментів, тож недаремно є відома усім фраза: «У футболі дрібниць не буває». Мені здається, що коли футболісти «Чорноморця» їхали у Вільхівці, то думали, що все буде нормально і гра дасться легко. Та вийшло все навпаки.
— Доводилось чути припущення: мовляв, «Чорноморець» не прагнув у кубковому розіграші йти далі, тому і не віддався грі належним чином.
— Я не думаю, що команда не захотіла просуватись у кубковому турнірі далі. Добре знаючи по спільній роботі одного з асистентів головного тренера Андрія Пархоменка, завжди чув від нього фразу: «Для нас кожна гра — на перемогу».
Це перший фактор, який говорить про те, що команда не буде опускатися до ігнорування подальших виступів у Кубку України. Хто зна, зіграй «Чорноморець» з іншою командою — першої ліги або ж УПЛ, то можливо, що гра була б не такою, як позавчора на Закарпатті. Обставини так склалися, коли спрацювала банальна недооцінка суперника з боку «моряків».
— А що скажете про ігри «Чорноморця» у чемпіонаті?
— Мені сподобавсь перший тайм домашнього матчу з «Поліссям». Відчувалось, що була налаштованість. Одеська команда добре виглядала в контратаках, а м’яч грузин Робакідзе забив просто чудовий. Хлопці тримали лінію, боролись, траплялись й моменти.
Але ж було видно, що житомиряни — класна команда. Вона зуміла із низки нагод використати дві — і «Чорноморець» поступився 1:2. А потім був виїзний матч з ЛНЗ. Про цю гру можу сказати лише коротко: у Черкасах було без варіантів. Звідси і 0:2.
— Що повинно змінитися, щоб «Чорноморець» більше не балансував між лігами, а повернув собі втрачене за останніх десять-одинадцять років реноме?
— Ми всі — футбольні люди, і добре розуміємо одну річ: все залежить від господаря. Якби люди, які відповідають за клуб, зробили достатні капіталовкладення в «Чорноморець», то можна було б запросити п’ять-шість по-справжньому сильних футболістів. А поряд з ними обкатувати молодь — як свою, так і ту, що прийшла на орендних засадах.
Повірте мені, що вже місяців через два-три або ж за підсумками першого кола посіли б, нехай, десяте місце Головне, що на той момент команда вже мала б певну зіграність, а футболісти притерлися б один до одного. А у період зимового антракту, маючи уявлення про ті чи інші ігрові недоліки, тренерський штаб мав би можливість добирати тих футболістів, які б теж спрацювали на посилення.
Ми ж бо сьогодні бачимо, що «Чорноморець» хоч і хоче, але не може. А все тому, що на ігрових позиціях в УПЛ повинні грати зовсім іншого рівня виконавці. Для цього, як я вже казав, потрібні відповідні капіталовкладення. Коли я потрапив у «Чорноморець» у 1987-му — подібних проблем не було й близько. Так, тоді був «совок», але команда була під серйозною опікою. Нею займалися як партійні органи, так і Чорноморське морське пароплавство.
— Чим запам’ятався вам той період?
— Сезон-1987 «Чорноморець» проводив у першій лізі СРСР, але пройшов його на одному подиху. Переможному подиху. Ми обігрували одного суперника за іншим, вперше поступившись лише у розпал сезону — у середині серпня на виїзді «Даугаві». А до цього наша безпрограшна серія тривала 24 (!) матчі, більшість з яких — перемоги.
Впоравшись із завданням щодо повернення у вищу лігу за один сезон, команда продовжувала бути грозою авторитетів, статус якої отримала ще років за десять до цього. Ми «бомбили» і «Спартак», і московські «Динамо», «Торпедо». Та й київське «Динамо» обігрували.
У «Чорноморці» тоді було чудове поєднання досвідчених виконавців — таких, як Плоскина, Іщак, Жарков, Фінк, Гайдаржи, з молодими гравцями. Серед згаданих майстрів зростали у майстерності Гущин, Зірченко, Перепаденко, Телесненко, Цимбалар. Крім передачі досвіду одних футболістів іншим було ще й серйозне фінансування.
— Скільки ви отримували наприкінці 80-х років як гравець «Чорноморця»?
— Зарплата була 220 карбованців — «плюс-мінус». А преміальні — 100. Стільки отримували гравці основи, а ті, хто значився у числі запасних — 50.
— У тому ж врожайному на перемоги 1987-му кожен футболіст «Чорноморця» міг щомісяця загалом по 1000 карбованців заробляти. А це досить серйозні гроші.
— Так воно і було! Ми майже всі матчі вигравали, а в місяць їх у середньому було по 6-7. От і рахуйте. Більше того, наші провідні гравці могли отримати автомобілі «Волга-ГАЗ-24». Ми, молодші, отримали «шістки» з третім двигуном. А дехто із одружених та запрошених з інших міст футболістів отримував квартири. Тобто все було на солідному рівні. І хоча, як кажуть, щастя не в грошах, кожен з нас міг собі дозволити зайти в ресторан готелю «Красний» і взяти у буфетчиці тьоті Раї з-під поли чеське пиво, «шампусик» і «Мальборо» (сміється).
В’ячеслав Кульчицький
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 29
Загрузка комментариев
