Екс-захисник київського «Динамо» Владислав Ващук поділився спогадами про свого колишнього одноклубника Романа Максимюка, який загинув на війні.
Владислав Ващук. Фото — FootBoom— Як ви відреагували на офіційну новину про загибель Романа Максимюка? Чи була надія, що він все-таки міг залишитися живим?
— Дуже шкода, що все сталося саме так... Ми вже дуже давно про нього нічого не чули, шукали його, сподівалися, що, можливо, він потрапить на обмін. Хтось казав, що він десь загинув, але офіційного підтвердження не було. А тепер це підтвердилося... Дуже сумна звістка, неймовірно сумна. Одразу зринає в пам’яті багато спільних моментів, спогадів: і часи в «Динамо», і «Волинь» — усюди, де ми перетиналися з Ромкою.
— Як пригадуєте прихід Максимюка до «Динамо»? До Києва він приїхав у статусі зірки Зеніта. Як його прийняв колектив і яким він запам’ятався вам як гравець і людина?
— Він постійно бігав! Найяскравіший епізод, який мені згадується — це коли в мене була травма, і потрібно було здавати біговий тест: серію 5 по 300 метрів. Рома теж тоді пропустив певний період через пошкодження. І ось ми з Анатолієм Дем’яненком їдемо на «Олімпійський» бігти цей тест, тому що Валерій Васильович сказав: треба виконати.
Ну, Рома побіг значно швидше за мене, без проблем усе подолав. А мені це далося настільки важко, що просто слів немає. Їдемо назад, а він каже: «Слухай, я б іще стільки ж пробіг! Треба зараз поснідати добре, яєчню зробити...». Я йому кажу: «Ромо, мовчи, будь ласка, бо мене зараз знудить, мені так зле!». Ось у цьому був весь Максимюк. (Сміється).
Він міг бігати нескінченно, практично не втомлювався, виконував просто божевільний обсяг чорнової роботи. Завдяки цій витривалості його можна було задіяти на різних позиціях. Він завжди виходив на поле з однією установкою — вигризти цю гру, вирвати результат будь-якою ціною. Грав із шаленою пристрастю. Це була його фірмова риса.
— Які відносини склалися між Максимюком та Лобановським?
— Мені складно судити, які саме в них були стосунки... Та й ні в кого в команді не було якихось «особливих» взаємин із Васильовичем. Лобановський ставив завдання, конкретні запитання, пояснював вимоги — і людина йшла працювати. Можливо, певні тактичні моменти Рома виконував не зовсім так, як вимагала система, тут важко сказати напевно. Але це суто робочі речі.
— Згодом ви знову зустрілися в одній команді — у «Волині» Кварцяного. Наскільки Роман тоді змінився, враховуючи набутий досвід, чи залишився тим самим хлопцем, якого ви знали?
— Ні, Рома залишився рівно таким, яким я його знав ще за київським періодом. Коли ми грали в Луцьку, він дуже мені допомагав у побуті та на полі, підказував усе. Ми багато спілкувалися, бо давно знали один одного.
Навантаження Кварцяного? Для Роми це взагалі не було навантаженням! Для нього це звичайна повсякденність. Будь-які фізичні тести та обсяги він переносив абсолютно безболісно.
— Ви продовжували спілкування з Максимюком і пізніше? Якийсь період він працював у звичайному супермаркеті в Луцьку вантажником. Чи не помічали, що його це якось вибило з колії після такої успішної футбольної кар’єри?
— Так, ми спілкувалися. Та Рома до всього ставився спокійно та виважено. Я не бачив, щоб він впадав у паніку чи сильно побивався — принаймні назовні він цього ніколи не показував. Він просто брався за роботу, робив те, що мав робити, і чітко розумів, навіщо це йому потрібно. Ось і все.
— Пам’ятаєте момент, коли дізналися, що у 2022 році Максимюк пішов добровольцем на війну?
— Ми підтримували контакт, тому я про це знав. Спочатку Роман служив на іншій позиції, не в десанті — він сам про це розповідав, коли ми бачилися в Луцьку. Я ще тоді казав йому: «Будь максимально обережним». Але навіть подумати не міг, що все завершиться так трагічно...
Чи змінився Роман після початку війни? Та ні, не сказав би. Звісно, часом міг піти в себе, бути трохи закритим, але водночас завжди жартував і був готовий відверто поговорити на будь-яку тему.
— Яким би ви хотіли, щоб Романа Максимюка запам’ятали українські вболівальники?
— Неймовірно швидким. Навіть коли поле неідеальне і м’яч дробить під ногами — він усе одно летить уперед цим лівим флангом. Дуже цілеспрямована людина: якщо він обрав напрямок, то йде до кінця і чітко виконує поставлене завдання. Царство йому небесне.
Владислав Лютостанський
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
