Леоніду БУРЯКУ, одному з легендарних динамівців, сьогодні виповнилося 67 років, дай Боже, йому здоров'я, щастя, благополуччя, любові і радощів разом зі своїми рідними та близькими людьми.
Нещодавно публікував про нього главу зі своєї першої книги "Два сезони", яка готується до перевидання українською мовою. Нагадаю фрагмент з неї.
День 1 червня 1975 року Леонід Буряк вважає одним з найщасливіших у своєму житті: в Києві, на очах у всього стадіону, йому були вручені значок і посвідчення заслуженого майстра спорту СРСР. Це в 21 рік! Ще коли він грав в дублюючому складі киян, Михайло Коман сказав про нього:
— Зверніть увагу на цього хлопця! Коли він веде м’яча: голова високо піднята, поглядом шукає партнерів — поле бачить відмінно! Ось побачите, цей хлопчик ще буде грати одну з перших скрипок в основному складі.
І фото тих часів з архіву сьогоднішнього іменинника
Зупинена мить з тих самих легендарних двох сезонів. Валерій Васильович ЛОБАНОВСЬКИЙ, Царства йому небесне і Леонід БУРЯК, дай Боже йому до 120...
Повністю можете прочитати:
Михайло Коман: "Зверніть увагу на цього хлопця!"
До слова сказати, в кожному з знакових для "Динамо" сезонів Буряк поволі заявляв про себе, як то кажуть, на повний голос . Про 1975-й ви вже прочитали вище одкровення наймолодшого в СРСР в ту пору заслуженого майстра спорту. У 1974-му Леонід відкрив рахунок голам у першому для себе кришталево-золотом сезоні.
Вашій увазі невеликий розділ про події 46-річної давності.
х х х х х
Мета? Кубок і медалі!
Ще на півдні, на передсезонних зборах, кияни бачили в справі майже всі команди. Думали, що їх основними суперниками в боротьбі за головні призи будуть ЦСКА, «Арарат» або московське «Динамо». А як самі віце-чемпіони були налаштовані напередодні нового сезону? Про це я запитав капітана динамівців Віктора Колотова.
— До сих пір, — сказав він, — мене та й, мабуть, багатьох моїх товаришів по клубу не покидає відчуття незадоволеності підсумками минулого сезону. І ми не приховуємо, що хочемо в нинішньому році порадувати нарешті своїх уболівальників хорошою грою. Настрій у команди бойовий.
Євген Рудаков, який чув розмову, посміхаючись, зауважив:
— Менше дипломатії, Вікторе, ти прямо скажи, що хочемо взяти Кубок і покласти в нього медалі!
Тренери досить чітко формулювали завдання, які стояли перед динамівцями в новому сезоні, і націлювали колектив на перемогу в чемпіонаті і Кубку СРСР, налаштовували футболістів на важкі випробування в європейському турнірі Кубка володарів кубків. Правда, наставникам не довелося надто акцентувати увагу гравців на завданнях сезону. Їх підопічні і так все розуміли. Та й до того ж, як зауважив капітан динамівців, багато хто з них дійсно горів бажанням реабілітуватися в очах шанувальників клубу за невдачі в сезоні-73. Якщо невдачами можна вважати срібні нагороди чемпіонату країни і вихід у фінал Кубка СРСР. Але, як відомо, перед динамівським колективом здавна ставилися тільки спортивні завдання-максимум: перемогти в чемпіонаті країни, виграти Кубок СРСР, показати в міжнародних матчах високий клас. І багатьох футболістів аж до самого старту не покидало почуття незадоволення собою і грою команди в минулому сезоні. Адже коли здавалося, що і Кубок і медалі чемпіонів вже в руках у динамівців Києва, все раптом обернулося «араратською трагедією». Звідси і незадоволення сезоном-73. Але це тільки породжувало бойовий настрій, здорову спортивну злість... Кияни відкрили сезон у Ворошиловграді. Ось як про цю гру розповідав Леонід Буряк:
— Матч з «Зорею» закінчився внічию — 1:1. Грою ми були не дуже задоволені. Але особисто для мене вона стала невеликим святом: на восьмій хвилині я відкрив лік забитим м’ячам.
Як відомо, почин Буряка виявився вдалим: динамівці в тому чемпіонаті стали володарями призу імені Григорія Федотова — найрезультативнішою командою першості.
— Звичайно, до найдрібніших подробиць пам’ятаю, як забив перший м’яч цього щасливого для нас сезону, — говорив Леонід. — Блохін, отримавши пас з глибини, рвонувся з м’ячем по правому краю. Ми з Онищенко теж зробили ривок. Олег пасує Володі, але перед ним відразу виріс стопер «Зорі» Малигін. Онищенко спробував було обдурити захисника фінтом, але той на обман не піддався. Тоді Володя пасує мені. Переді мною — захисники. Вони, мабуть, думають, що я буду обробляти м’яча, але, помітивши щілину, я з ходу, правда не дуже сильно, б’ю в дальній від Форкаша кут. Гол! Після гри воротар «Зорі» зізнався мені, що, прикритий захисниками, навіть не бачив мого удару та й не думав, що з такої позиції я стану бити по воротах. Все це, зрозуміло, відбулося швидко. Набагато швидше, ніж я про це розповідаю. Але такі миті пам’ятаєш довго... Леонід прав. Відчуття голу — особливі відчуття, які може відчути тільки сам футболіст. Недарма хтось влучно назвав гол маленьким дивом.
У другому турі 3б-го чемпіонату, втім, як і в першому, стартовому, чимало цікавих подій розгорнулося на футбольних полях України, яка вперше була представлена у вищій лізі шістьма командами. В цьому турі футбольне свято прийшло і до столиці республіки. Спорткомітет УРСР і міські спортивні організації подбали про те, щоб свято футбольної весни пройшло у Києві яскраво і цікаво. Був мітинг на стадіоні «Динамо», біля пам’ятника загиблим під час війни футболістам-динамівцям, потім марш-парад по Хрещатику і урочистість на Центральному стадіоні міста. Окрасою свята став поєдинок давніх друзів-суперників: «Динамо» — «Шахтар». В яскравих програмках, випущених до цього матчу, статистики відзначили, що динамівці і гірники вже 46 раз зустрічалися між собою в чемпіонатах країни, і підкреслили: в останні п’ять років кияни жодного разу не програвали «Шахтарю». Але це не означає, що всі ці п’ять років поєдинки з футболістами Донецька були для динамівців чимось на зразок легкої прогулянки. Ні в якому разі. Кожна перемога давалася столичному клубу ціною величезних зусиль, «Шахтар» завжди надавав динамівцям запеклий опір. І цей матч не став винятком.
Гості виставили на гру чотирьох чистих форвардів — Васіна, Старухіна, Дудинського і Сафонова. Вони явно націлилися на атаку. І атакували. Своїм нападаючим часто допомагав півзахисник Коньков. Вже на перших хвилинах Рудаков в відмінному кидку в нижній кут врятував свої ворота від голу. Перший тайм пройшов на рівних. А в другому — гості, нітрохи не поступаючись господарям поля в атлетизмі, все частіше програвали у швидкості обробки м’яча, в точності пасу, в швидкості маневру. Одним словом, позначилася технічна підготовка — трохи кращою вона була у динамівців. Футболісти «Шахтаря» частіше помилялися при передачах, а в захисті заграли грубіше. Грубість одного разу і привела до пенальті, який арбітр матчу Тофік Бахрамов призначив за фол проти Колотова в штрафному майданчику «Шахтаря». Потерпілий сам реалізував одинадцятиметровий штрафний удар. Цей гол і вирішив результат поєдинку.
І ще один момент з цього матчу. Десь в середині другого тайму кияни поблизу воріт «Шахтаря» пробивали штрафний удар. Його виконання викликало пожвавлення на трибунах. Одні вболівальники відверто сміялися, інші, більш тонкі цінителі футбольної майстерності, відразу відзначили нову, користуючись термінологією шахістів, домашню заготовку «Динамо». Що ж сталося? Отже, штрафний. Футболісти «Шахтаря» вибудовують «стінку». Свисток, і — розбігається один киянин, але лише імітує удар по м’ячу, потім те саме повторює другий, третій, четвертий... Тільки п’ятий динамівець дійсно завдав удару по воротах. Цей епізод не залишився непоміченим для досвідчених фахівців. Ось як його прокоментував в тижневику «Футбол-хокей» заслужений майстер спорту і заслужений тренер СРСР О. О. Ошенков:
— Момент, безперечно, цікавий. Тим більше що мова йде про спробу внести новизну в розіграш стандартного положення. Не можу пригадати, щоб раніше була зроблена подібна спроба. Це говорить на користь тренерів «Динамо», які думають і шукають. Такий спосіб розхитати «стінку» заслуговує на увагу. Упевнений, він ще виправдає себе...
Після першого на своєму полі матчу сезону-74 футболістів «Динамо» чекало ще одне нововведення. Після закінчення гри, вже в роздягальні, Лобановський оголосив:
— Всі пам’ятають, що сьогодні ми їдемо на базу? Не можна сказати, щоб це повідомлення викликало у команди особливий захват. Матч виграний, вдома чекають сім’ї, друзі. Навіщо ж знову на базу? Тим більше що раніше день після гри був для команди вихідним. Але вже наступного ранку новинку було схвалено. Тренери назвали її одним словом — відновлення.
... Увечері, повернувшись до Кончі-Заспи, після вечері гравці зайнялися хто чим. Одні зібралися біля телевізора, інші — за більярдним столом, треті сіли за шахи. Деякі з книгами розбрелися по кімнатах. На базі є своя бібліотека. Ініціатором її створення був, здається, Михайло Фоменко, великий книголюб. Футболісти і тренери охоче відгукнулися на його пропозицію і взяли найактивнішу участь в організації бібліотеки.
Відбій було дано об одинадцятій годині. Перед сном футболісти отримали від лікарів обов’язкову порцію вітамінів. Вранці, після зарядки в лісі і ситного сніданку, — курс відновлювальних процедур: кисневі намети, гідромасаж, парна лазня. О дванадцятій годині свіжі, бадьорі, начебто і не було вчорашнього важкого матчу, футболісти роз’їхалися по домівках.
До методу відновлення команда звикла швидко. Ось що, наприклад, говорив наймолодший гравець «Динамо» Л. Буряк:
— Ця новинка нам сподобалася відразу. Наші ветерани навіть дивувалися: і як це раніше обходилися без цього!? Адже, бувало, після важкого матчу повернешся додому і ще десятки разів прокручуєш в пам’яті події на полі. До трьох-чотирьох ночі не можеш заснути, а наступного дня ходиш млявий, розбитий...
Такий підхід до справи позначився не лише на самопочутті команди, але, природно, і на результатах: на своєму стадіоні з 15 матчів команда виграла 13! Чітко продумана відновлювальна фаза допомогла тренерам вести повноцінну тренувальну роботу, вони не боялися перевантажити команду. До емоційних, насичених, цікавих тренувань в розпал сезону незабаром звикли всі.
Команда молодості нашої (1974-й рiк).
Тренери нерідко самі брали участь в таких заняттях і, виконуючи ті ж вправи, що і футболісти, тільки підливали масла у вогонь. Адже наставники «Динамо» ще багато вміли! Я бачив, як хлопці задивлялися, коли Лобановський вчив Веремєєва подавати кутові удари. І Базилевичу у відпрацюванні ударів головою, у виборі позиції і виконанні самого удару по воротах теж ще не один з діючих форвардів міг позаздрити.
— Те, що ми з Петровичем вміємо, ніхто у нас не відбере, — говорив зазвичай в таких випадках Лобановський. — Все залишиться при нас. Правда, додати ми вже не зможемо. А ось ви можете! Якщо будете працювати професійно...
У цьому весь Лобановський. Пам’ятаю, після того як «Дніпро» вперше вийшов до вищої ліги (1971 рік), старшого тренера команди запитали, що, на його погляд, було головною причиною успіху.
— Я вважаю, що нам перш за все вдалася добре організувати гру команди, — відповів Валерій Васильович. — Люди виконували все, що від них вимагалося, дотримувалися найсуворішої ігрової дисципліни. Крім того, ми змогли прищепити хлопцям почуття професійного ставлення до справи, почуття відповідальності за свою гру, за гру своєї команди. Ці якості в основному і допомагали нам здобувати перемоги в боротьбі з рівними суперниками.
— А що ви розумієте під професійним ставленням футболіста до справи? — уточнив журналіст.
— Це дуже просто, відповів Валерій. — Приходить людина на тренування і повністю віддає себе тренуванню, виходить на гру — віддається грі, проводить вільний час — і ця дія спрямована на те, щоб правильно підготуватися до матчу. Словом, все життя людей в команді повинна бути підпорядкована головному-підготовці до гри.
х х х х х
Повторюю те, про що вже писав. Поки рукопис в роботі, запрошую взяти участь усіх, хто не байдужий до історії достовірно легендарного клубу. На форзаці перевиданої книги може бути розміщена реклама або названі можливі інвестори. Почав адже цю справу, не маючи на те ніяких засобів...
Девi Аркадьєв,
10 липня 2020,
Філадельфія.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 22
Загрузка комментариев
