Зупинена мить з тих самих легендарних двох сезонів. Валерій Васильович ЛОБАНОВСЬКИЙ, Царства йому небесне і Леонід БУРЯК, дай боже йому до 120...
Приємно нагадати декілька рядків одного з вас, шановні коллеги-форумчане. Подібне особливо надихає для роботи над перевиданням українською мовою першої в житті книги.
"І вчинок Колотова став якраз закономірним проявом сили духу Динамо в тому протистоянні. Який постійно має нагадуватись і бути прикладом для ВСІХ поколінь гравців".
І ще два абзаци з того, що вже було опубліковане.
Осінь 1974 року. Київське «Динамо» добивається заповітного дубля: перемагає в чемпіонаті і Кубку СРСР! У складі киян грають футболісти, які пройшли футбольні горнила одеського «Чорноморця», — Стефан Решко, Леонід Буряк і Анатолій Шепель. Виходить, мої земляки (зауважу в дужках, що не обов’язково народитися в цьому місті, для того щоб на все життя до тебе приклеїлося звання «одесит»!). І головний редактор «Вечірньої Одеси» Борис Федорович Дерев’янко (Царства небесного цій Людині) звернувся до мене з творчою пропозицією: для «рідної» газети зробити кілька цікавих подач про футбольний сезон київських динамівців, яким, мовляв, допомогли добитися успіху і одесити. Публікація (у багатьох номерах «Вечірньої Одеси») побачила світ під заголовком «Сезон кришталево-золотий».
1975-й рік. Новий зліт динамівців Києва (на знімку). І який!! Вперше найпрестижніші призи Старого Світу виграє не якийсь там суперклуб з «капкраїни», що було б цілком звично і логічно, а наш, вітчизняний! Мільйони шанувальників київського «Динамо» — прості вболівальники, професіонали гри і журналісти (не тільки вдома, на батьківщині киян, а й за кордоном!) — захоплюються не просто їхніми перемогами в Кубку кубків і Суперкубку. Вони в захваті від самої г р и команди з Києва. А я отримую нове «замовлення» від головного редактора «Вечірньої Одеси» Б. Ф. Дерев’янка — продовжити публікацію своєї «документальної повісті», що я, природно, із задоволенням зробив.
Вже опублікував фрагменти зі своєї передмови:
Важка "біографія" першої книжки...
А сьогодні - новий фрагмент. І теж із задоволенням. Тому, що ця глава, присвячена землякові і в ту пору, - наймолодшому заслуженому майстрові спорту в радянському футболі.
Молодо, але не зелено
Рудаков (на знімку), Мунтян, Колотов, Веремєєв... Кажуть, що Лобановський на одному з перших тренувань чи то жартома, чи то всерйоз сказав: «І голос тут не на кого підвищити. Куди не подивишся — одні зірки!» Як влитися в такий колектив? Як стати органічною його часткою і в той же час не втратити, як прийнято говорити, свою яскраву індивідуальність?
Для того щоб відповісти на ці питання, познайомимося ближче лише з двома гравцями клубу: один з них — наймолодший у Радянському Союзі заслужений майстер спорту з футболу, другий — найрезультативніший (ось вже чотири сезони поспіль!) форвард країни. До того ж, обидва — нерозлучні друзі.
День 1 червня 1975 року Леонід Буряк вважає одним з найщасливіших у своєму житті: в Києві, на очах у всього стадіону, йому були вручені значок і посвідчення заслуженого майстра спорту СРСР. Це в 21 рік! Ще коли він грав в дублюючому складі киян, Михайло Коман сказав про нього:
— Зверніть увагу на цього хлопця! Коли він веде м’яча: голова високо піднята, поглядом шукає партнерів — поле бачить відмінно! Ось побачите, цей хлопчик ще буде грати одну з перших скрипок в основному складі.
... У футбол він прийшов, як багато хлопчаків, — вулична команда, потім тренування в одеській ДЮСШ-6, потім... Потім до тренерів «Чорноморця» вістка прийшла, що є в команді «Продмаша» хороший хлопчина і треба б його подивитися. Побачили і запросили тренуватися до дублюючого складу моряків. Основний склад здійснював в ту пору турне по Сирії і Лівану, а коли повернувся, на одному з перших занять провів тренувальний матч: дубль грав проти «основи», і новачка вперше побачив С. І. Шапошников. Після гри тренер підійшов до Льоні.
— Тебе як звуть?
— Буряк Леонід Йосипович, — випалив юний футболіст.
— А скільки важиш? У відповідь Льоня тільки знизав плечима.
— Ну ж бо, Леоніде Йосиповичу, — посміхаючись, сказав Шапошников, — біжи до медпункту, нехай тебе там зважать.
Через кілька хвилин Льоня, тоненький, немов колосок, знову стояв перед тренером і, ледве переводячи часте дихання, відрубав:
— Сорок дев’ять кілограмів п’ятсот грамів.
— Так, Леоніде Йосиповичу, — похитав головою Шапошников, — замало, але до команди тебе зарахуємо. Будеш працювати, виростеш в хорошого футболіста.
— Я просто побачив, — говорив пізніше Шапошников, — що, на відміну від багатьох своїх ровесників, Льоня грає з винятковою вигадкою і хитринкою. Коли Буряка зарахували до складу «Чорноморця», йшов йому 16-й рік. Він виїхав з командою на перший свій збір до Болгарії, мріяв фінтити, обмотувати, забивати голи, але почув від Шапошникова суворе: «До м’яча не підходь! Набереш ще кілограмів п’ять-шість, тоді пущу грати у футбол». І молодий футболіст робив десятки різних вправ, накачував м’язи.
У 1969 році після першого виступу в основному складі «Чорноморця» футболіста з Одеси помітили тренери юнацької збірної республіки і країни. А через кілька років його запросили до київського «Динамо».
В Одесі друзі говорили Буряку: «Льоню, навіщо тобі «Динамо»? Там же лінія півзахисту — збірна: Мунтян, Колотов, Веремєєв, Трошкін. Зі своїм здоров’ям ти там не проб’єшся».
Але всупереч всім прогнозам друзів Буряк досить швидко пробився до складу і в 1974 році разом з командою став чемпіоном країни і володарем Кубка СРСР. Після фінального матчу на Кубок, представляючи кореспонденту тижневика «Футбол-хокей» своїх товаришів по команді, капітан динамівців Віктор Колотов так охарактеризував півзахисника киян:
«Наймолодший за віком і за стажем гри за команду — Леонід Буряк. Дуже перспективний півзахисник. Вносить в гру жвавість і запал. Практично вміє все, як Мунтян, як Веремєєв, і все хоче зробити сам. Риса взагалі-то благородна, але Леонід ще молодий — з досвідом, впевнений, з’явиться у нього і мудрість».
Футбольну мудрість він пізнав досить швидко. І незабаром журналісти заговорили про Буряка як про гравця високого класу, гравця, футбольний почерк якого дуже схожий на колотовський. Він вражав своєю витривалістю і широким діапазоном дій: Буряк грав від воріт до воріт, з’являвся на лівому фланзі і на правому, руйнував атаки суперників і брав участь в створенні (і завершенні!) атак своєї команди.
Так, футбольна Одеса може пишатися своїм вихованцем. Успішно захищаючи кольори київського «Динамо», він встигав виступати і в двох збірних Радянського Союзу: першій і олімпійській! І не просто виступав.
... 14 травня. Базель, стадіон «Сент-Якоб». Фінальний матч на Кубок володарів кубків європейських країн. Відразу ж після гри тренер угорського клубу «Ференцварош» Дальнокі сказав на прес-конференції: «Злагодженість всієї команди, енергія, майстерність і висока техніка — компоненти перемоги «Динамо»... Мені дуже сподобалася гра Блохіна, Онищенка, Решка, Колотова, Фоменка і Буряка».
Вiн подавав всі штрафні...
... 21 травня. Москва, стадіон імені В. І. Леніна. Матч-відповідь олімпійського відбіркового турніру олімпійських збірних СРСР і Югославії. Ось що написала про цю зустріч газета «Советский спорт»: «Головною дійовою особою у господарів поля в ці хвилини був київський півзахисник Буряк. Вiн подавав всі штрафні, і, як правило, йому адресувалися всі м’ячі. Коротше кажучи, Буряк вів гру». І ще: «Наші продовжують атакувати. І незабаром Буряк метрів з 25 сильним ударом вганяє м’яча під планку. Цей епізод, безумовно, став прикрасою матчу».
Нагадаю, що у грі з югославами, після якої олімпійська збірна країни зробила свій перший крок на шляху до Монреалю, у ворота гостей було забито три «сухих» м’ячі. Автором двох з них був Буряк.
Перед товариським матчем СРСР — Італія, що проходив влітку 1975 року в Москві, розмовляючи із заслуженим майстром спорту Л. Буряком, журналіст запитав:
— Багато хто зараз гадають — і футболісти, і фахівці, — в чому сила київського «Динамо»?
— У нас кожен гравець знає, що він повинен робити на полі, — відповів Леонід. — І краще він зіграє на шкоду собі, ніж команді. Мене Валерій Васильович замучив: грай, каже, в два дотики — і відразу пас. А я бачу, що можу пройти сам двох або трьох захисників, але Лобановський вже кричить з лави: «Пас!» Після матчу я розумію, що він мав рацію.
... Пам’ятається, в одному зі своїх інтерв’ю Буряк говорив, що для нього ідеальним футболістом був свого часу Боббі Чарльтон, а потім — Беккенбауер. Після матчу на Суперкубок, коли динамівці вдруге протягом місяця обіграли знамениту «Баварію», Леоніду нагадали то інтерв’ю.
— Так, сьогодні просто душа раділа, коли бачив, як наші хлопці обіграють таких грандів, як Беккенбауер, Шварценбек, — посміхаючись, казав Буряк. — Все-таки велике щастя грати зараз в київському «Динамо»...
х х х х х
Повторюю те, про що вже писав. Поки рукопис в роботі, запрошую взяти участь усіх, хто не байдужий до історії достовірно легендарного клубу. На форзаці перевиданої книги може бути розміщена реклама або названі можливі інвестори. Почав адже цю справу, не маючи на те ніяких засобів...
Девi Аркадьєв,
25 червня 2020,
Філадельфія.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 22
Загрузка комментариев
