Фініта ля...

Фініта ля ... сезон 2023-2024.

Минулий тиждень як радував вболівальників, так і доводив декого з нас до розпачу.

Порадувало Динамо, яке другим складом перемогло дуже мотивований Рух.

Але мотивація – це одне, її на хліб не на мажеш, обігравати Динамо однією мотивацією неможливо. Потрібно вміння. А ось вміння перекусити сильну команду у Руху як не було, так і немає.

І це головна причина того, що львів’яни не будуть грати в європейських турнірах. І скільки б не ридав Козловський, і як би його, почесного президента клубу, не заспокоював офіційний президент, а по – сумісництву - дружина почесного президента - Юлія Думанська, без зміни тренера клубу симпатична команда Рух не буде прогресувати. Рух досяг своєї межі, а далі – або Пономарьов і посередня команда, або новий сучасний тренер – і ривок в Європу. Без зміни вектору розвитку обдаровані футболісти Руху якщо і не будуть деградувати, то зупиняться на нинішньому рівні. Для українського футболу можливо це і не буде катастрофою, а для Вінників – це буде Хіросімою… Порівняйте, наприклад, Квасницю осіннього і весняного, до якого звикли суперники і який ніякою новою гранню не виблискував весною…

Динамо ж, повторюсь, радує. Шовковський, здавалось малодосвідчений тренер, але він, який відіграв більш ніж 500 матчів прекрасно розуміє гравців і те, що вимагати від них більшого, ніж вони можуть дати, це йти в прірву вектором Луческу. Тому він, спростивши гру і маючи більш- менш обдарованих гравців, мотивуючи їх славою Динамо, став перемагати команди нашого українського чемпіонату. Але перемогти сильного суперника, який вміє захищатись не числом, а вмінням, тобто не Верес і не ЛНЗ, а Шахтар, новий коуч Динамо не зумів. Згадайте другий тайм гри Динамо з Шахтарем: забити гол в ворота навіть втомленого, падаючого з ніг, суперника Динамо не те, що не змогло, а навіть не створило при повній територіальній перевазі жодного вбивчого моменту. Тому я з тривогою чекаю кваліфікацію ЛЧ, хоч Партизан або Лугано не здаються непрохідними суперниками.

Я не переживав ні за Верес, ні за Оболонь і, тим більше, за Минай, хоч закарпатці показали в другому колі добротну гру. Мені жаль Металіст, той що 1925. В першу чергу через Скрипника. Я поважав і поважаю цього тренера, який вміє тренувати, який може тренувати, який вміє дати новий подих команді, але чомусь, після Зорі, йому попадаються команди, гравці яких не розуміють тренера. Такий собі «ефект Луческу», який не зміг в собі перебороти Скрипник, щоб налаштовувати команду не під схему, а, навпаки, схему і тактику - під гравців, як це зробив Шовковський. Що буде з Металістом 1925 в першій лізі один бог знає?… Та й він, мабуть, не знає…

Чи виживе Дніпро-1? Якось мені байдуже, бо це не те Дніпро, яке створили Макаров з Лобановським. Це якась «химина куриця», це Дніпро по-коломоськи, а не Дніпро по – кучеревськи і не Дніпро Ємеця, які, мабуть, в гробах перевертаються, коли бачать це Дніпро мінус один. Тому вихід Дніпра в Європу для мене скоріше трагедія, а не закономірність.

Мені жаль Зорю, в якій я не бачу майбуття. Хоч, признаюсь чесно, завжди Зоря подобалась. Завжи чимось вона мене привертала, навіть ще коли була ніякою Зорею - Зорею-МАЛС, якщо хто пам’ятає. Але в неї завжди щось було: може те, що вона перша обласна команда (другим був Зеніт), що стала чемпіоном СРСР.

Кривбас? А що Кривбас? Кривбас - це Вернидуб. Кривбас - це Зоря Вернидуба на мінімалках. Глянь на Кривбас і побачиш Вернидуба. Немає ніякої перлини в грі цієї робочої команди. Праця, праця і ще раз праця біля домни чи мартена. І ця праця і є тим Молохом, який перемелює футбол, на мою думку, звичайно.

Всі інші команди – невиразні, безбарвні, непомітні, від футболу яких хочеться спати. Навіть Полісся з Олександрією. Ну хто може щось добре сказати про Колос Вишняка, крім того, що сама це та ж класична книга зі сталінською премією від Бориса Горбатова чи Сергія Бубєнова, на третій сторінці якої, засипаєш...

А Шахтар – чемпіон. І цим все сказано.

Цей чемпіонат був цікавим лише одним - боротьбою. І в першу чергу боротьбою андердогів. Ні про які нові тактичні вишикування, про які - небуть відкриття (хоч звалився з якогось неба на наш футбол Любенович - і йому честь) в цьому чемпіонаті не йшло і не йде. Боротись, щоб вижити. Тому і маємо 25 головних тренерів на 16 команд.

А хотілось більшого.

Сьогодні мені дуже хочеться побачити, і як можна швидше, Карпати шановного аксакала Маркевича і Інгулець юніора - пассовця Лупашко, в якого ще молоко на губах не висохло. І чесно кажучи, мені більш до вподоби свіжа гра від Лупашко (60 голів), чим нудна і обережна гра команди заслуженого патріарха українського футболу (49 голів).

І останнє. Циганков і Довбик - монстри. Виявляється, що є ще порох в порохівниці нашого футболу.

З повагою,
Скіф

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости