Успішність на фоні... політичних норм

Слова успішність, успішна людина фігурують у нашій мові порівняно недавно, у останні десятиліття. А зміст цих слів залежить і від того, яка епоха, які люди при владі і яку політику ці люди проводять.

Згадуються роки ще минулого століття. Був я тоді школярем і у нас гостювала добра знайома моєї тітки, шкільна вчителька.

А викладала вона мову і літературу. І, звичайно ж, прислухалася до подій у літературі. А оскільки начальство (а особливо те, що опікувалося подіями на ідеологічному фронті) книги і журнальні публікації читало, то події у літературі, бува, ставали подіями майже політичними.

Я тоді, звичайно ж, і не думав, що буду якимось боком причетним до поетичних поривань. Але те, що знайома моєї тітки говорила, запам’яталося. Мова йшла про Олеся Гончара, нашого видатного письменника.

Наближалося його шестидесятиріччя і йому, мовляв... «готували до ювілею зірку Героя соціалістичної праці». Але ж з героїзмом у соціалістичній праці у нашого класика нічорта не вийшло. Бо як переповідала вчителька, мабуть, почуті від когось слова, «він... як добре знаною речовиною об стіну... ляп... видав роман «Собор».

Був у романі «Собор» певний критичний заряд. Загалом критичні нотки у літературній творчості нібито допускалися. До певної міри. Але ж роман помітили «за бугром», почали про нього писати.

Отож тут, всередині Союзу, ідеологічна реакція була... ну, ніби на розжарену сковорідку... та холодної води! Але що ж... Минули роки, вже інша епоха.

І згадуючи про творчість Олеся Гончара, більше говорять про роман «Собор», внаслідок якого йому зірку Героя не дали. А інші твори, за які йому зірку Героя хотіли присудити, згадують менше. Отож і міркування про успішність у різні епохи бувають різними.

Ще один приклад літературної успішності. Теж видатний автор, Степан Олійник. Є нині і літературна премія його імені. Творив письменник у царині гумору і сатири. А погодьтесь, що сатира – це теж один з видів (до певної міри) критики.

У кожного автора знайдеться щось співзвучне подіям епохи, що минула, а сьогодні ці твори, може, і не настільки актуальні. У Степана Олійника таких творів усе ж вистачає.

Ось, скажімо, у нього є віршована гумореска на таку актуальну тоді тему. Герой гуморески – голова колгоспу. Старанний. Беручкий. У його господарства безсумнівні досягнення. Але господарство – поміж середняків. А керівник господарства у передовики і не рветься. Вважає, що і йому, і працівникам колгоспу – і так добре! Ну, хіба ж це не привід і для критики, і для сатири?!

А Степан Олійник, як сатирик, у радянські часи був не просто успішним, а дуже успішним. У головному офіціозі Союзу, газеті «Правда» було надруковано 100 (сто!) віршованих гуморесок і фейлетонів Олійника. Подавалися вони здебільшого у перекладах Валентина Корчагіна, а, може, і ще когось з перекладачів.

Отож сто гумористичних творів... А віршовані твори Олійника були здебільшого досить розлогими. І якщо опубліковане у «Правді» зібрати, то це була б і книжка. А треба сказати, що газета «Правда» у ті часи була виданням, не схильним до гумору і жартів. Бо після критичних статей у ній багатьох і з посад знімали.

Ще одна з ознак немалого успіху нашого українського гумориста у ті часи – короткометражний фільм «Самогонники», знятий на основі сюжету одного з віршованих творів Олійника. Щось я і не пригадую інших випадків, коли б на основі гуморески – знімали фільм! Хай і короткометражний. І хто знімав?! Знаменитість... Режисер Леонід Гайдай. А хто знімався?! Теж знаменитості. Відома багатьом трійця – Моргунов, Нікулін, Віцин.

А вже в демократичній Україні заходжу якось до бібліотеки. Там беру двотомник Степана Олійника. Досить об’ємний, хоч і невеликого формату. Бібліотекарі – люди, що працюють з книгою і цікавляться літературою.

Отож бібліотекарка і запитує:

– А для чого вам цей автор?!

Запитує зі здивуванням. Мовляв, цей автор з уже минулої епохи.

Відповідаю:

– Ну, це ж майстер... І немало його творів актуальні і нині.

А минули місяць чи два і в одній з книгарень бачу свіжовидану книгу Степана Олійника. Розгортаю... Вибір творів зовсім інший, ніж він був у радянські часи. Отож щось з творчості знаного поета-гумориста було успішним колись, а щось залишилося успішним тепер. Бо у різні епохи і успішність авторів і їх творів є суттєво різною.

І якщо ви, шановний читачу, дійшовши до цих рядків, думаєте, що мова йтиме тільки про історію української літератури (а вона є часткою історії України!), то помиляєтеся. Бо варто згадати і сучасність.

Отож 2020 рік. Березень. У пресі дискусія щодо рішень Шевченківського комітету. Тобто комітету, що присуджує найпрестижнішу в Україні мистецьку премію.

До речі, цей комітет у тексті статей на дискусійну тему названо скорочено, ніжно і соковито – Шевком. Премія існує давно, але подібного скорочення ні чути, ні читати не доводилося. Мабуть, воно фігурувало і раніше, але у вузьких колах. А оце вихлюпнулося і на газетні сторінки. І, мабуть, невипадково. Бо у Шевкомі інші люди і їх міркування щодо присудження премії дещо інші.

Ну, що тут можна сказати?! Змінилася влада і вже інші люди визначають політичні тенденції. Отож і теперішні критерії, щодо того, хто успішний у літературі, змінилися. Та і хіба тільки у літературі?!

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости