Під наступаючий Новий Рік у нас прийнято підбивати підсумки. Це прийнято робити у всіх сферах життя. Бо у будь-якій структурі завжди є стратегія розвитку і оперативне керівництво. Є стратегічний план, який складається із тисяч деталей. Щось глобальне завжди складається із дрібниць. А у футболі дрібниць не буває, бо кожна маленька деталь – частина цілого.
Я хочу поговорити про стратегії розвитку. І про те, чи є така стратегія у Динамо.
Зрозуміло, що у кожної команди своя індивідуальна стратегія і тактика. Індивідуальна політика, оперативне керівництво. Свої задачі і засоби їх досягнення. В світі все давно змішалось. Не існує жодної чистої стратегії, все інтегровано. Та все ж основні вехи є. За основу я візьму МанСіті, Наполі, Порту, Монако, Бешикташ, РБ Лейпциг, Хоффенхайм і Естерсунд. Розберемо детально їх стратегії розвитку.
МанСіті зараз у фаворі. Ця команда йде у напрямку найвищих досягнень. Цей шлях раніше обрав Челсі. А зараз ми бачимо таку саму дорогу у виконанні ПСЖ. Ці команди прагнуть за рахунок величезних грошей увійти до складу топових команд. Таких як Реал, Барселона, Ювентус, Баварія. Можна говорити впевнено, що ці команди вже зараз є грандами. Їх стратегія розвитку є агресивною. Вони прокладають свій шлях виключно грошима. Скуповують все найдорожче. Найдорожчих зірок з інших команд, найкращих тренерів, фахівців. Стратегія розвитку цих команд побудована виключно на величезних фінансах власника. Головне – вийти на певний рівень. Коли в команді зібранні найкращі світові гравці, то задача тренера – навчитись знаходити із гравцями контакт. Зіркові гравці, зіркові таланти. Тренер тут – мотиватор, він повинен об’єднати гравців навколо ідеї. Головна ідея – стати найкращою командою світу. Змінюють гравці, тренери. Та власник продовжує вкладати. І таке безмірне вкладення грошей врешті решт дає результати. Ми бачимо це по цим командам.
Головна слабкість цієї стратегії – відсутність цінностей. Власник команди – іноземець, який далекий від культури країни. Більшість гравців у команді – леги. Вони вміють грати якісно, це найкращі світові майстри. Гра будується за рахунок їх сильних індивідуальних якостей. Тренер, гравці далекі від любові до клубу, його історії. Сьогодні вони заробляють тут, а завтра вже в іншому місті. Якщо власник втратить інтерес, голод ігроцький, перестане фінансувати на попередньому рівні, то команда швидко скотиться до низів. А її місце займе нова команда, із іншим власником, який так само захоче побудувати халіфа на час.
Наполі і його власник Ауреліо де Лаурентіс – амбіційний проект. У команди є філософія, традиції, історія. Є бажання побудувати потужну команду на роки, повернути втрачені регалії. Стати кращою командою світу, своєї країни. Команда багато років знаходиться у пошуках. Пошуках тренера, який сприймає традиції і готовий працювати все життя. Маруіціо Саррі неаполітанець. І цим все сказано. Головне – філософія, дух. Тренер шукає гравців під свою стратегію. Наполі – родина. Саме тому тут є гравці, які грають все життя. Гравці, які сприймають культуру клуба. І дійсно є Маджо, Хамшик, Інсіньє. Та команда не може знайти 11 неаполітанців. Все ж доводиться орієнтуватись на легіонерів. Та клуб намагається створити команду зірку, а не команду зірок. Це важка стратегія. Це пошуки. Приклади Ігуаіна і Кавані говорять про те, що далеко не всі легіонери спроможні сприйняти Наполі домом. Але я вірю, що у Саррі вийде втілити власні ідеї по стратегії створення родинної команди.
Стратегія розвитку Порту всім чудово відомо. Команда шукає гравців по всьому світу. Абсолютно не дивує ситуація, коли за цю команду на тому, чи іншому етапі взагалі не виступали португальці. Але завжди було багато бразильців, аргентинців, мексиканців і інших латиносів. Команда шукає талантів, які об’єднанні навколо однієї ідеї – розкрутитись. Стратегія – результат заради розкрутки зірок. Клуб продає всіх. Не тільки гравців. Розкрутка йде тренерів, його помічників, селекціонерів. Нормально, коли наступного сезону в команді змінюються 80% гравців, тренерський штаб. Кожного сезону Порту змінюється. Результат не приходить кожного разу. Є провали, є досягнення. Багато трансферних помилок. Та кожного року команда продає 1-2 гравців за пристойні гроші. Порту давно зробив собі репутацію команди, яка вміє знаходити і розкручувати гравців. Ця команда не опускається нижче певного рівня, та із цією стратегією ніколи не зможе побудувати великої команди, яка буде триматись на найвищому рівні десятиріччями.
Стратегія розвитку Монако на сьогодні тримається виключно на одному тренері, на Леандро Жардимі. Португальський фахівець має власну філософію гри. І саме під цю філософію він підбирає гравців. Головна вимога – швидкість. Це тренер-вчитель. Він вчить гравців грати у свій футбол, швидкий, гострий, жорсткий, яскравий, атакуючий. При цьому у команди є дві чіткі лінії. Перша – присутність у складі декількох дядьок. Досвідчені вожаки – тренери на полі. Друга – голодні молоді таланти, зовсім юні гравці. Стратегія розвитку – загальна командна робота всіх. Вожаки вчать юних хлопців. Хлопці дають емоційний фон і голод. Цей сезон не такий блискучий, бо було втрачено декілька дуже важливих гравців структурно. Та на їх місце прийшла інша молодь, яка вчиться і набирається досвіду. Головна цінність в цій команді – відсутність страху до авторитетів. Монако має власну гру і завжди грає з позиції сили. Так, іноді цих сил недостатньо. Бо ж деякі суперники просто якісніші. Та безумовно ця стратегія орієнтована на побудову команди-чемпіона на довгі роки. Втрата тренера може стати критичною при цій стратегії. Монако може дуже швидко впасти до середини таблиці, або навіть вилетіти у Лігу 2, як це було декілька років тому.
Бешикташ – це типова стратегія багатьох азіатський і американських команд. Це можливість швидко побудувати команду, яка з листа одразу дасть результат. Підбираються досвідчені гравці, які пограли на найвищому рівні, і вже не на піку своєї кар’єри. Та рівень майстерності цих гравців дуже високий. Це дає змогу давати результат у матчах ЛЧ, де досвід має визначальне значення, особливо на груповій стадії. Так само і це дає швидкий результат в чемпіонаті. Та проблема в тому, що ці гравці не мають мотивації для всіх ігор. ЛЧ – мотивація. Чемпіонат – гра у пів ноги. І саме через це результати погіршуються. Гравці не молодіють. Вони вміють розподіляти сили. Тому то швидкий результат на короткий термін – також стратегія. Але, контракти підписані довгі, гроші великі, а результати із часом стають гіршими. Тому ця стратегія не має перспектив. Хоча і має швидкий результат.
Стратегія розвитку РБ викликає у багатьох команд, особливо грандів, страшенне дратування. Цей проект є дійсно найцікавішим серед усіх. Якщо поглянути на футбол, то РБ будує на довгі роки. Особисто мене захоплює те, як вибудовується стратегія розвитку. Все це вибудовується роками. Система має команди у багатьох країнах. Стратегія побудована пірамідально. Є низи, є найвища сходинка. Академії команди є від Азії, до Африки. Селекція ведеться по всьому світу. На дитячому рівні ведуться пошуки найкращих дітей, вкладаються величезні кошти. Масштаб стратегії розвитку вражає. Головна ціль – побудувати власну, незалежну систему, яка буде давати прибутки і результат. А результат – створити найсильнішу команду із власних вихованців, згідно власних принципів. Дуже затратна система з точки зору інвестицій. Але однозначно вже на сьогоднішньому етапі система почала працювати в плюс. Про це говорить прорив минулорічний команд. Виграш представником РБ юнацької ЛЧ. І це тільки початок. Система чим далі, тим кращі результати буде давати.
ФК Хоффенхайм також не так давно запропонував свою стратегію розвитку. Юліан Нагельсман, 30-ти річний тренер, став в Європі справжньою сенсацією. Цей футбольний клуб розробив власну стратегію підготовки футболістів. Ця підготовка проходить на фінішних юнацьких роках. Десь з 15-ти років починається футбольна спеціалізація. Із кожною лінією гравців, із кожним гравцем проводяться окремі заняття. Чи дорослішими стають гравці, тим глибшою стає підготовка кожного гравця окремо. Так, це роздуває тренерський штаб до 10-12 фахівців. Та це стратегія розвитку. Саме вона дала змогу виховати цілу плеяду талановитих гравців. Саме такий підхід до тренувань дав команді можливість мати власний малюнок гри, високі результати. Адже команда із маленького села здобула путівку до ЛЧ. Особисто я не вірю в геніальність Нагелсмана. Впевнений, що він просто продукт системи. Тієї стратегії розвитку, яку обрав менеджмент команди. На місце Юліана прийде інший тренер із молодіжних команд і малюнок гри, вимоги до гравців, тренування… все це буде збережено. Бо в розвитку цієї команди головне – системна стратегія розвитку. Чи дасть це змогу побудувати найсильнішу команду? Ні. Ставка на вихованців, на чітку систему підготовки, може дати лише стабільний досить результат як для команди із скромним бюджетом і прибутковість.
Одним із найцікавіших футбольних проектів сучасних, де легко побачити стратегію розвитку, системний підхід, є шведський Естерсунд. Історія команди, яка прийшла з самих низів футболу Швеції. Більшість гравців команди підіймаються вже 3-5 років разом із тренером. Це картина поступового розвитку саме за рахунок стабільності складу, стабільності в роботі тренера. Не має тиску, бо результат для скромної команди не є обов’язковим. Грехам Поттер просто будує свою команду. Це його команда, його гравці. Він для них батько. Він зробив із нікому не відомого колективу команду, яка з першого заходу взяла Кубок Швеції, вийшла у плей-офф ЛЄ, де зіграє із Арсеналом. Команда показує гру, гру із думкою, із чітким знанням як і за рахунок чого здобути результат. І вмінням досягти його. Це стратегія поступової еволюції. Чим вище підіймається команда, тим більші інвестиції. Я не можу прогнозувати майбутнє. Цілком можливо, що тренера хтось переманить до себе. Хоча, я впевнений, що Естерсунд для британця – проект всього життя. І так просто він його не покине. Він має мету побудувати команду яка виграє чемпіонат Швеції. Яка буде розвиватись далі. Далі настільки, настільки це буде можливо. Сила і слабкість цього проекту виключно у тому, що він повністю залежить від однієї людини. Не з точки зору фінансування, а з точки зору гри, суті гри. Бо рівень індивідуальний гравців вкрай низький. Та рівень організації футболу дозволяє все це компенсувати. Тут не відомо. Чи зможе цей тренер працювати із більш майстерними гравцями, щоб вони виконували його принципи. Чи зможе він давати результат тоді, коли з’явиться тиск і відповідальність. Та зараз ця стратегія системного розвитку виглядає дуже привабливо.
Ясно, що обійти стратегію розвитку Динамо я не зможу. Після смерті ВВЛ у Динамо взагалі не було ніякої системи. Змінювались тренери, змінювались моделі гри, гравці, підходи. Був етап із сильними легіонерами з Бразилії. Був етап із вводом свіжого покоління, де заводілами були молоді Бангура, Алієв і Мілевський. Був етап із ще більшим омолодженням, який дав провал, але дозволив виховати цілу плеяду талановитих українців, таких як Гармаш, Хачеріді, Ярмоленко. Був етап із слабкими легіонерами, коли команда почала провалюватись. І тоді була основна інвестиція, коли купили Мбокані, Беланда, Велозу, Драговича, Ленса, Віду. Це був золотий етап з точки зору інвестицій, бо були придбані дійсно прекрасні гравці високого рівня. Саме це дозволило два роки поспіль Реброву здобувати золото. У нього в руках була потужна група гравців, свіжі ідеї. Ребров також ламав схему під іспанку. Потім під три захисники і різкий ввід плеяди молоді. Станіславович був першим тренером за довгі роки, який будував системно. У нього була власна стратегія розвитку. А зараз прийшов Хацкевич. Він розповідає, що головне – не втратити те, що напрацював Ребров. А Ребров розбудовував дитячу школу, це давало результати. Була проведена прекрасна селекційна робота. Саме тому зараз так багато талановитої молоді, яку іспанці навчили тактиці, техніці, структурі гри і довели до прекрасного рівня. Хацкевич привів хорвата Ромео Вендлера з Хоффенхайму. І той зараз розпочав працювати згідно розроблених у німецькому клубі планів. Займається індивідуально із гравцями. Динамо відійшло від іспанки і розпочало працювати по схемі Хоффенхайму. Навіть у першій команді тренери проводять індивідуальні заняття із гравцями, із групами по зонам. Чи схоже це на систему? Так. Це намагання відтворити існуючу схему, навіть із працівником, який є одним із авторів цієї схеми у дитячій структурі. Акценти на власній молоді і трансферах гравців виключно рівня національних збірних своїх країн. Тобто є певна планка у трансферах, нижче якої цей тренерський штаб опускатись не хоче. Є певна методика. Та чи буде схема доведена до логічного розвитку, чи Хацкевича звільнять, а на йог місце прийде інша людина, яка знову почне все ламати? Зараз Динамо не має схеми. Все знаходиться в хаосі, в перехідному етапі від Реброва до Хацкевича. А хочеться стабільності, системної структурної стабільності. Коли клуб вибере стратегію розвитку, цінності і пріоритети. І новий тренер буде і далі все розвивати, а не ламати, змінювати тактичні деталі, але не руйнувати стратегію.
Насправді я описав лише декілька стратегій розвитку. Вони абсолютно різні. Так, до наведених прикладів можна прив’язати і інші команди. Далеко не кожна команда має унікальну стратегію розвитку. Як правило все дуже типово. У Туреччині працюють гранди за схемою зіркових ветеранів, у Португалії розкручують таланти, які шукають по всьому світу, гранди футболу скупають за шалені гроші найсильніших готових майстрів, а Німеччина все більше робить ставку на власні дитячі школи і системну роботу там. Мені просто дуже хотілося, аби моя Команда нарешті знайшла свою стратегію, і щоб це дало змогу побудувати команду-чемпіон, найсильнішу команду світу. Мрії…
Дякую за увагу!
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 199
Загрузка комментариев
