Ібрагімовіч: "За Моурінью я віддав би життя.."

- Пане Ібрагімовичу, правда, що Ви добре розумієтесь на велосипедах?

- Можна так сказати.

- Як найкраще поцупити велосипед?

- Успіх залежить від замка. Найпростіше це зробити у темну пору, адже тебе не бачать. Однак тоді не дуже цікаво.

- Тож у Вас талант?

-  Напевне я був таки вправним злодієм, адже поцупив багато велосипедів.

- Навіщо?

- Шлях до футбольного поля був довгий і я якось себе запитав: "Якого біса я завжди ходжу пішки?" У батька не було грошей, щоб купити мені ровер, тож я поцупив собі один. Потім цей велосипед у мене вкрали, коли я був у школі. Тоді поцупив інший. І "пішло-поїхало". Одного разу я побачив чудовий велосипед. Він належав листоноші, який забув його замкнути...

- Який телепень!

- Так... Я маю на увазі протилежне. Насправді, це я був дурнем. Щойно поштар зник у коридорі з поштою, я застрибнув на сідло і поїхав. За кутом я зупинився і заглянув у напаковані сумки - там були листи. Я собі сказав: "Ні, я не можу забрати цей велосипед". Я покинув його і втік. О молодість, о дитячі роки!

- Ставши гравцем  "Аякса", Ви здійснили крадіжку зі супермаркету "ІКЕА"...

- Я був із другом. Ми вже збиралися йти до каси, коли раптом один з візків із товаром покотився. Коли він вже був майже біля касирки, то я штовхнув його далі.

- У дитинстві Ви часто брали участь у бійках?

- Так. Там, звідки я родом, у поліцію не телефонують, коли виникає якась проблема. Її вирішують іншим чином.

- Алкоголь вживали?

- Коли ми домовлялися йти у бар, то я міг випити чарчину. Але напитися я собі не дозволяв. Мої батьки розійшлися, коли я був ще малий. Я виріс з батьком, який часто був п'яний. Тож у мене негативне ставлення до алкоголю.

- Мати Вам не допомагала?

- Мама жила від нас на віддалі 500 метрів з моїм братом та сестрою. У неї було багато своїх проблем, адже вона працювала прибиральницею. Вона ледь зводила кінці з кінцями. Коли три-чотири дні я не мав нормальної їжі, то я йшов до неї і їв все, що було.

- Як шкільні роки?

- У школу іноді я приходив лише в обідню пору, а іноді взагалі прогулював. Я віддавав перевагу футболу.

- На полі було легше?

- У моєму кварталі Розенгард жили турки, югослави, палестинці, поляки... У 16 років я вперше побував у центрі Мальме. Я ніколи не дивився шведського телебачення... У "Мальме" тренер хотів, щоб я грав на команду, віддаючи прості паси. Я подумав, до біса, коли я легко можу обіграти трьох гравців, то я робитиму це. Я ніколи не стану справжнім шведом, думав я, то чому я повинен грати, як швед? Тренер мене часто замінював.

 - Щоб добре грати, Вам слід бути нервовим?

- Колись ніхто не показав мені, як повинно бути. І я знайшов свій спосіб - лють мене гнала вперед.

- Як сьогодні з цим?

- Злість присутня у мені. Важко знаходити мотивацію кожного дня. Іноді вранці я прокидаюсь і думаю: холєра, знову треба грати. На щастя, я легко заводжуся, навіть через дрібнички.

- Коли Ви виступали в "Аяксі", колишній форвард амстердамського клубу Марко ван Бастен порадив Вам ніколи не слухати тренерів. Ви прислухались до його поради?

- Йому добре говорити, він легенда. Тоді ван Бастен мав на увазі, що саме в атаці я принесу користь команді, а не у захисті. І він був правий.

- Тобто захист Вас не стосується?

-  Це не моє. Де б я не грав, завжди це дратує інших. Кожен тренер вважає, що він краще знає. Наприклад, так було з Луї ван Гаалом в "Аяксі". Він там працював технічним директором і пояснював мені за допомогою олівця, коли і куди я повинен бігти. Я йому сказав: "Слухай, "майстер", ти не маєш права мені вказувати - йди у свій кабінет і пиши листи!" Поведінка ван Гаала дуже дратувала мене.

- Потім ван Гаал всупереч волі тренера продав Вас...

- У мене виникла суперечка з Рафаелем ван дер Вартом. Він стверджував, що я навмисно сфолив проти нього і завдав йому травми. Я сказав ван Гаалу: я вибачився перед Рафаелем, проте він не перестає мене лаяти. Він мій капітан і нападає на мене - якщо він гратиме, то я не буду.

- Що відповів ван Гаал?

- Він наказав мені грати. Я сказав: "Ні, йди до біса". Через тиждень я вже був в "Ювентусі". Слід з розумінням ставитися до кожного, а ван Гаал цього не розумів.

- Вашого тренера у "Барселоні" Пепа Ґвардіолу ви колись назвали філософом. Що не так у стосунках з ним?

- Ґвардіола - фантастичний тренер, проте як людина... Він боягуз, він не людина. Упродовж перших місяців у "Барселоні" все було гаразд. Я забив багато голів. Потім він почав уникати мене: майже зі мною не розмовляв і не ставив мене на гру.

- Чому?

- Запитайте його! Я не знаю.

- Можливо він зауважив, що ваш стиль гри не підходить його баченню футболу?

- Не маю уявлення. Може ви скажете, у чому суть? Знаєте, що я думаю?

- Що?

- Ґвардіола пожертвував мною заради Мессі. Ґвардіолі забракло мужності сказати мені про це. Він боягуз. Мессі - безсумнівно, прекрасний гравець, проте я більше забив за нього. Мессі поскаржився Ґвардіолі. У цьому і проблема: Мессі - зірка Ґвардіоли. Ґвардіола раптом захотів, щоб я більше не грав поруч з Мессі, а попереду нього. Він хотів, щоб я багато переміщався по полю. Я можу так робити, проте недовго, адже я важу сто кілограмів і після чотирьох-п'яти ривків я втомлююся.

- Ви сказали йому про це?

- Я йому сказав: Якщо я не підходжу, то скажіть мені раз і я піду. Ґвардіола тихо сказав: "Ібра, ти класний, ти робиш все правильно". Все одно він посадив мене на лаву запасних.

- Ви покинули "Барселону" після одного року. Не хотіли спробувати прижитись у команді?

- Коли я надумав йти, то запитав себе: "Ти справді хочеш покинути найкращу команду світу?" Так, оскільки я хочу бути щасливим. А таким я є лише тоді, коли всі навколо демонструють, що я їм подобаюся. Ґвардіола цього не зробив.

- Можливо Ви просто не хотіли коритися?

- Поясню так. Без команди я не виграю нічого. А у команді я повинен мати місце, щоб розвиватися. Якщо мене купують, то купують "Феррарі". Власник такої машини заправляє найкраще пальне і дає газу на автобані. А Ґвардіола заправився дизельним пальним і зробив "вилазку" на природу. Можливо йому вартувало купити собі "Фіат"?  

- В "Інтері" Вас тренував найзапекліший противник Ґвардіоли Жозе Моурінью. У Ґвардіоли образ джентельмена, а у Моурінью  - поганина. У Вас напевне інша думка?

- Той, що поганий чоловік, принаймні таким і залишився. Моурінью не потрібно грати якісь ролі. Натомість Ґвардіола хоче бути досконалим. Тайґер Вудс також таким хотів бути. І що з того вийшло? Таке саме з Ґвардіолою. У кожного є недоліки.

- І все ж як Вам Моурінью?

- За Моурінью я віддав би життя, адже він незрівнянний, дуже розумний та неймовірний мотиватор. Натомість філософські бесіди Ґвардіоли у роздягальні - це лайно для слухачів вищого рівня. Моурінью вміє поводитись з людьми і він здатен із одинадцяти осіб створити команду, а Ґвардіола - ні. Крім того, Моурінью завжди брався за важку роботу, а Ґварідола - ні. Чому ж Ґвардіола не вибрав "Челсі"? Чому він вирішив податися у "Баварію"?

- І справді, чому?

- Та тому, що "Баварія" і без нього функціонує. Це ж вже була довершена команда. Ґвардіола придбав нових гравців, проте вони йому не потрібні. Ґвардіола поступив дуже розумно, адже у "Баварії" ніщо не може піти не за планом. Він неодмінно досягне там успіху. А Париж? Новий проект, все почати з нуля? Оце виклик! Мені таке подобається, як і Моурінью. А Ґвардіола уникає такого.

- Можете себе уявити гравцем Бундесліги?

- Чому ж ні? "Баварія" - першокласний вибір. Однак лише тоді, коли звідти забереться Ґвардіола.

- Як Вам 100 мільйонів за Бейла?

- Чотири роки тому "Барселона" за мене заплатила 76 мільйонів євро. Однак я не вартий такої суми. Бейл також не вартує ста мільйонів. Вся річ у хворій системі. Контракти, які отримують гравці, - це божевілля. Жоден футболіст не вартує таких грошей.

Інтерв'ю Der Spiegel переклав та адаптував Андрій Холявка