Пам’ятаєте, коли звільнили Шовковського скільки було захоплюючого лементу у багатьох з нас щодо того, що нарешті Динамо буде очищено від старих «пер..нів», які лише заважали розвитку талановитої молоді, а Костюк, як месія, поверне оглоблі клубу від катання м’яча до швидкокрилих гольових атак. Та й сам Костюк щиро говорив про щирий футбол від динамівських канонів: про швидкі атаки флангами, про передачі в карний майданчик, де молоді та талановиті динамівські форварди будуть вантажити голи бочками.
Та як завжди склалось, не так як чекалось (чи очікувалось, чи хотілось).
Не знаю як в кого, але в Костюка, здається, прозріння прийшло лише через півроку. Він очевидно зрозумів, що ті "таланти", яких він виховував і викарбовував, на яких він хотів спертись, ні до талантів не доросли, ні здібними всіх можна назвати. Закон життя і буття безжальний: посередність виховує лише посередності.
Нарешті, здається, Костюк зрозумів, що можна ганятись по полю скільки завгодно, але без осмиленних дій в ворота залітають лише «дурачки», яких в житті вистачає з головою, а на футбольному полі конче бракує.
Нарешті, здається, Костюк зрозумів, що на полі потрібні не тільки завзяті бійці-бігунці, які луплять м’яча куди завгодно, тільки не туди куди потрібно, а й інтелектуали, які не на хід вперед, а на порядок, знають як відбудеться дійство і розуміють суть атаки.
Нарешті, здається, до Костюка дійшло, що кроси в карний майданчик - це кроси–авось, бо коефіцієнт карної дії від цих кросів нижчий, ніж ККД парової машини Ползунова, не кажучи вже про Уатта.
І прийшлось Костюку після двох відчутних до зубовного скреготу ляпасів наступати на горло власної пісні про швидкі фланги і перед грою Зорею витягувати з нафталіну Буяльського, якого тут більшість динамоманів списало в далекий утиль, ставити його в пару з Шапаренко, підпирати їх Бражком. І центральна вісь заграла, як скрипка: звичайно не Гварнері чи Страдіварі, а лише як Ностальгія московської фабрики.
Не знаю, що буде далі, не знаю. Але розумію одне, що якщо витягнути з цієї позиції Буяльського і гра рухне, тому що інших митців у Костюка немає. Від слова зовсім. Навіть Піхальонок, який більш-менш розуміє гру, страждає від недостатнього розуміння гри між лініями, яке так потрібно в нашому автобусному футболі. Стихія Піхальонка – це довгий точний пас у відрив нападнику. Але коли ти на половині поля суперника володієш м’ячем 60…70% і там розвернутись тяжко, то до довгих пасів діло не доходить і не дійде.
Буяльський – це приклад особистості, без якої від історії залишаються лише плітки в небуття. На жаль таких особистостей у нас один – два і все… Зате коробкових, тимчиків, біловарів, попових, вівчаренків і їм подібних в нашому футболі навіть не жменя, а повний мішок. І цей мішок є наслідком того, що Костюк, Пономарьов і їм подібні все своє життя виховували не гравців, а туполобих проте міцних бійців, якими можна командувати. Однак перемагати з ними можна лише собі подібних. На жаль до них це доходить пізно, та якщо і доходить…
З повагою,
Скіф.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 167
Загрузка комментариев
