Розв'язка перед новою зав'язкою

Всіх з перемогою...
З обов’язковою перемогою!
Так обов’язковою, бо обов’язково 23-я команда рейтингу УЄФА повинна перемагати 153-ю команду того ж рейтингу. Бо, яка ж вона тоді 23-я команда?

Ми всі чекали цю перемогу, ми всі її бажали, як заклятий курець бажає хоч понюшку тютюна, чи як бажаємо пива після дня будівельника (машинобудівника, агронома, рибака, та навідь шахтаря).

Перемога бажана, але скажу знову - ОБОВ’ЯЗКОВА!

Та чому тоді настрій такий, наче ми пройшли Барселону з Мансіті, або піднялись на Еверест, який колись в школі ми називали Джомолунгмою? Чому обов’язкові перемоги стають для нас святами, хоча повинні буди буденністю? Чому?

Не буду відповідати чому, тому що Ви, колеги, самі знаєте відповідь…

Тому давайте повернемось до гри.
Друзі, Вам гра сподобалась? Не результат, а гра?

Так, мені сподобалось відчайдушна боротьба за кожний клаптик поля. Не боротьба, а битва. Майже така, як в 1942-му році в Сталінграді за кожний дім, кожну квартиру, за кожну кухню в квартирі на смерть стояли гвардійці Василя Чуйкова із безсмертної 62-ї армії.
Як приклад – гра Гармаша. Денис був скрізь: і біля своїх воріт, і біля чужих, і на землі, і в повітрі. Він - Ілля Муромець, Добриня Микитич (Нікітіч), Альоша Попович з Котигрошком: чотири в одному флаконі.
Вчора ніхто не забирав ніг, ніхто не ухилявся від боротьби, ніхто не хотів поступатися. Молодці, чесне слово, молодці. Мужики.

Так, мені сподобався настрій гравців на цю гру. Майже як у Гайдара: нам би ще один день протриматись, та ніч вистояти. Вистояли, як Мальчиши Кібальчиши, як захисники Брестської фортеці, як 300 спартанців царя Леоніда, як запорожці кошового Сірко..
Але ж вистояли проти прямолінійної, малокреативної 153-ї команди Європи…
Так мені сподобалось уміння киян терпіти і чекати. І витерпіли, і дочекались помилок чехів. Так їм і треба.

Не буду писати про гру окремих киян, хочеться про тенденції .

Перше питання. Але, друзі, чи повинні ми були так грати з 153-ю командою Європи? Може нам потрібно було диктувати умови, перемогу добувати мечем, а не щитом. Пам’ятаєте вождя галів Бренна, який говорив римлянам (самим римлянам!!!), що перемогу потрібно носить на кінці меча? Не на щиті ж?

Та наше Динамо, вчора грало так, що ми всі були недалеко від інфаркту. Та і всі матчі цього сезону ми граємо якраз так, хоча й перемагаємо…
Й дойшло до того, що вчора вдома ми контролювали м’яча 52% часу, тоді як на виїзді з тією ж Славією – 62%. Ми вчора були дуже повільні. Центральні хави в поті чола свого працювали чомусь перед центром свого карного майданчика, забувши про атаку. Той же Гармаш, що був великим динамівцем в захисті, був непомітним і дуже повільним в атаці. Постійно перетримував м’яча, зриваючи перспективні атаки. В атаці запам’ятався лише один його удар по воротам.

А чи бачили Ви вчора «веерные» (не писати ж "віялові") атаки, коли всі несуться, як тачанки батько Махно, на різні фланги поля, шоб збити з пантелику захист? Пам’ятаєте класику : гол в ворота мадрідського Атлетико в фіналі Кубка кубків в 1986 році?
А вчора чомусь - знову вибиття м’яча подалі від рідної землі, на Бєсєдіна, авось щось та й вийде.

Друге питання.
Вам не здалось , друзі, що на полі бігали вчора в основному підножчики рояля, а гравці на ньому майже не було ні видно, ні ні чутко. Тільки Вербич та Циганков інколи намагались зіграти щось в стилі Оди радості. І виходило ж. Так навіщо ж їх заставляти таскати рояль?

Пам’ятаєте, як колись дорікали Всеволоду Боброву, що він мало грає на захист. Над його відповіддю потрібно задуматись: «Я повинен виходити на ворота на свіжих ногах» (не дослівно, та зміст той). Вчора Циганков двічі вривався в карний майданчик, та ноги вже були забиті фізикою, не було ні пружності, ні елегантності в обробці м’яча. І ми давай критикувати Віктора (вчора менше, минулий раз ого-го...). А може не його потрібно критикувати? Може дати грати йому в його гру? А то зламаємо хлопця. Як уже не раз ламали молоді таланти. Ми це вміємо…

Ми фізично готові грати з такими командами. Фізика в Хацкевича була й є наріжним каменем побудови гри команди. Але не завжди фізична готовність вирішує питання результату. Давід був куди слабшим фізично Геракла, але ж він переміг в бою без правил, знайшовши пращу. Так ось, чи зможе, накінець - то, знайти умовну пращу наш тренер?
Чесне слово, як би я не поважав Хацкевича, але відповіді я не находжу. Мабуть не туди дивлюся.
Хацкевич побудував команду з одинадцяти собі подібних Хацкевичів. Це непогано. Зажди в команді повинні буди такі гравці як Хацкевич, Сабо, Яковенко, а якщо як Колотов – то зовсім прекрасно. Але жодна команда не заграє, не стане класною якщо в неї не будуть грати умовні Мунтян, Вєрємєєв, Заваров, Бєлькевич – Моцарти футболу.

Про подібне вже починає говорити навіть Григорій Суркіс. «Мне кажется, тренерский штаб должен сделать выводы, потому что в первом тайме после гола наша КОМАНДА СДЕЛАЛА ВСЕ, ЧТОБЫ У СОПЕРНИКА ПОЯВИЛИСЬ ШАНСЫ. Защищаться нельзя в пределах штрафной площадки». Здається і його вже достала така тактика. Такі слова з критикою тренерського штабу від нього я почув вперше.

Як висновок. На сьогодні є результат. І це головне. Але бентежить інше: чи є у нас запас перед грою з Аяксом, які не гренадери, а скоріше Давіди.
Вчора була розв’язка, але перед новою зав’язкою…

P.S. Не про Динамо. Вчора на 33 хвилині гри Спартака з ПАОКом з поля був вигнаний Луіз Адріану, який по-хамські, нишком, як шавка вдарив грека в карному майданчику, надіючись, що все йому зійде з рук. Не зійшло. Те, що Адріану – негідник, ми з вами писали неодноразово, але Луческу, та експерти Великого Футболу Леоненко з Денисовим захищали його мов бешкетливе власне дитя. Ну що експерти, дозахищались? З вашою допомогою йому все сходило з рук. Пишайтесь Вашим підопічним… А ми в дитинстві таких розстрілювали рогаткою...

Й ще одне, з того ж матчу. Хачеріді - респект. Всій Москві показав, що Україна має патріотів, навіть якщо патріоти по - національності греки.

https://ss.sport-express.ru/userfiles/materials/127/1275909/large.jpg

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости