Роздуми, пов’язані з харчуванням?! О, тут суцільні питання… Можна сказати навіть, питання з питань. І що, і скільки їсти… Щоб і не переїсти, щоб і голодним не бути. У кожного щодо цього свої міркування, своє бачення цієї важливої для всіх проблеми. А хіба ж не проблеми?! Бо так чи інакше ми її вирішуємо.
З позитивом чи негативом у результаті, але ж вирішуємо. Я хотів би торкнутися лише одного аспекту цієї цікавої теми. Отож чому б і не поринути у спогади.Семидесяті роки… Минулого століття, певна річ. Наближається Новий рік чи якесь інше свято – і що ж має бути на святковому столі?! Ну, звичайно ж... салат «олів’є»! Цей салат за святковим столом їла, без усякого перебільшення, уся колишня радянська імперія. Cама готувала і сама їла. І ще й прицмокувала при цьому. Від задоволення, певна річ… Бо подібного задоволення не засуджували навіть суворі марксистські догми! Бо країну об’єднувала не тільки марксистська ідеологія, а і один і той же салат… Так, з’їдений у різних приміщеннях і за різними столами… Але ж один і той же!
І нині слухаючи радіо, чуєш заклики – а, може, є якісь рецепти… глибоко національні… улюблені у вашій сім’ї… то ви надішліть їх нам... а ми їх будемо активно пропагувати! І відразу ж розумієш, що ідеології змінюються, а підходи щодо їх реалізації – ні. І ще згадується щось про (здається, американський) яблучний пиріг. І гусак, якого англійці вживають на Різдво. Отож їжа це не тільки для шлунку, а і для думок теж. Cтріляниною не кожного і не завжди перелякаєш, а салат «олів’є»... ну, роки... самі розумієте... уже трохи приївся.
І здавалося б, що ж там такого – у тому салаті. Картопля у мундирі… Почистили і дрібненько порізали. Зварена морква… Почистили і дрібненько… теж саме. І трохи гостроти – малосольний огірочок... з баночки… І теж на дрібненькі шматочки. І цибулю теж – подрібнити і додати. І варені яйця... Обчистити і піддати тій же процедурі... Ніби усе банально, ніби усе украй звично.
А тепер увага. Варена ковбаса... Теж дрібненько порізати. Ковбасу у ті часи не так часто купували. Потім вона взагалі стала дефіцитом.
Один з моїх знайомих, талановитий інженер, на цю тему у ті часи висловлювався так – ковбаси немає, бо немає паперу, щоб її загортати. Тільки з’явиться папір – буде і ковбаса. Але повернемося до салату. Плюс зелений горошок. Зелений горошок радянські люди вживали не дуже і часто. Ну, хіба що... разом з салатом «олів’є». Ну, ще що?! Майонез… Та його теж використовували здебільшого разом з вищезгаданим салатом.
Щемливий спомин юності – у студентській їдальні на тарілочці… шматочок смаженої риби під майонезом. Бувала там і ще одна страва, коли половинка звареного яйця під тим же майонезом.
Отож були і суттєві складові у салаті, які однак не вражали.
А що в результаті – справжнісінька харчова бомба... Яка просто збивала з ніг цілі покоління! Ото ж бо до чого я веду.
Веду до того, що усе ж виникає гостре відчуття – у найближчий час має щось з’явитися… глибоко національне... таке, що усі їстимуть на свято одночасно… Хоча за різними столами і у різних приміщеннях.
Ну, хіба ж не зворушливо – і відомий і тут, і скрізь олігарх, і пересічний пенсіонер їдять у один і той же час одну і ту ж страву. Їдять і аж... прицмокують від задоволення. А якщо цього… не дай, Боже… у найближчий час не станеться… то, мабуть, усі ці політтехнологи і іміджмейкери (ну, вся ота невгамовна зграя, що так запопадливо пасеться на політичних пасовищах…) не такі вже і великі інтелектуали, як ми про них інколи думаємо.
Схуднення і харчування – це різні теми, хоча і тісно між собою зв’язані. Але гумористи про харчування пишуть рідше, а про схуднення відповідно… частіше. Отож я і пропоную вашій увазі свіженьку усмішку, у якій ці дві теми… ну, ніби... крокують поруч.
За багатьох
Ну, свої у кожного проблеми –
Чи це осінь... чи уже зима!
В кожного бува журба на тему,
Де причин для сумнівів нема.
А життя цікаве і барвисте,
Хоч і наші будні непрості.
Любить Гриць смачненьке щось поїсти
І себе не стримує тоді.
А смачненьких страв навколо – море...
То чого ж бажатиме душа?!
Любить баклажани й помідори,
І цвітну капусту поважа.
Ложкою працює дуже шпарко,
Хоч, бува, зітхає мимохіть.
А як наливають йому чарку,
То, звичайно ж, треба закусить.
То ж і після чаю в день осінній
Мовить всім, зітхнувши тяжко: – Ох…
Та якби не кляте ожиріння,
Я б… стрункішим був за багатьох!
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости