Зінченко як дзеркало українського футболу

Вчора, дивлячись гру МанСіті з Шальке, спеціально спостерігав за Зінченко. Хлопець, як футболіст, росте не по дням, а по годинам. Олександр має характер, має той стрижень, що дозволяє йому здійснити свої плани й підкорити мрії.

В 18 років, цей хлопець з Житомирщини, втік з золотої клітки Шахтаря, бо зрозумів, що його там чекає в кращому разі Іллічівець і пропаде він там, як пропало дуже багато обдарованої та талановитої молоді цього клубу: Фомін, Тотовицький, Борячук та інші. Хоча може бути, що вони самі й не думають, що згаяли свій талант.

В 19 років Зінченко відмовився від російського громадянства й став грати за збірну України. Ви всі пам’ятаєте як вболівальники Динамо зневажливо говорили «тюююю», коли Олександр перейшов до МанСіті. «Пропаде. Що він там буде робити?». Здавалось що його відрядження до ПСВ тільки підтверджують ці «тююююю». Але хлопець витримав, а в минулому році він же зіграв 14 матчів за МанСіті у всіх турнірах, а в цьому ще не повному сезоні – вже 20 ігор ( АПЛ -7, ЛЧ -6, Кубок Ліги – 6, кубок Англії – 2).

Він кращий гравець МанСіті в лютому, а вчора, незважаючи на «гірчичник», отримав від Whoscored одну з самих високих оцінок – 8,4. Це він віддав асист Сане, коли той забивав третій гол Шальке. 95% його передач були фантастично точними й дуже загострювали гру. Якраз з його розрізних на вільне місце передач Сане виконав два свої асисти. Мені здається, що Зінченко й Сане в грі є такими собі однояйцевими близнюками: наскільки добре вони розуміють один одного.

Я не знаю, як в подальшому складеться його доля (все може бути), але Зінченко вже став Зінченко.

Пишу про Зінченко, а чомусь в голові сидить ще одне прізвище - Циганков. Якщо нині вся преса пише про зростання таланту Зінченко, то та ж сама преса пише, що нинішній Циганков знаходиться десь в тіні того, осіннього Циганкова.

Я гадаю, що Віктор, самий талановитий гравець УПЛ, переріс наш чемпіонат, що він вже не отримає того поштовху, того піднесення, ентузіазму, нарешті, що винесе його на більш високу сходинку гри. Дай бог щоб я помилявся. Та це не його вина, це його біда. Просто наш чемпіонат не ставить перед ним нових вимог, а самоосвіта без застосування, без практики нічого не дає й нічому не вчить. Як би я не вболівав за Динамо, але Циганкову задля нашого футболу цим літом потрібно міняти чемпіонат. В іншому випадку ми втратимо талановитого гравця. Як би ми цього не хотіли. Я же бажаю Віктору тільки перемог!

Та хіба ж Віктор один такий. Згадайте того ж Ярмоленко, того Коноплянку, який вчора був блідою тінню самого себе й отримав одну з самих низьких оцінок від того ж ресурсу (третю від кінця після воротаря, що пропустив 7 голів та лівого захисника). Приклад Зінченко стоїть перед очима й доказує, що при бажанні можливо все. Але при бажанні. Розумієте, необхідно бажати чогось сліпуче неможливого і тільки тоді це сліпуче неможливе стає можливим. «Кохати - так королеву, вкрасти - так мільйон». А якщо все тебе влаштовує, то в 20 років можна завершати грати в футбол.

Але потрібно не тільки бажати грати за кордоном, але й готуватися до цього . Хоча б вивчити англійську мову, хоча б її ази, а не думати, що в іноземній лізі всі вивчать російську чи українську для того, щоб спілкуватись з тобою. Ніхто нікого не заставляє.

Я пам’ятаю як викладач англійської мови в нашому інституті Мар’яна Осипівна Столярова ( царство їй небесне) на початку 70-их благала мене: «Коля, вчи англійську, це друга рідна мова». Я розумів, але дівчата ж були красивіші. Й тільки через 20 років я зрозумів наскільки вона була права, пішов до неї й попросив позайматись зі мною. Та хіба я один такий, до кого так пізно приходить розуміння.

Написав це, перечитав й подумав: а чи бажає більшість наших гравців, та й не тільки гравців, а й тренерів, вдосконалюватись? Й відповіді не знайшов. Бо те що бачу на полі, те що читаю в Фейсбуці й Інстаграмі і, те, що доноситься з поля пустого стадіону під час гри, змушує мене думати, що абсолютна більшість наших футболістів гадає, що вже спіймали бога за бороду й цієї бороди їм буде достатню. А поїхати й грати десь в Туреччині, Польщі чи в Угорщині – це вже здійснення всіх бажать. Навіщо їм АПЛ, Ла Ліга та інші топ - чемпіонати. У них все добре, все відмінно, бо фоловерів в Інстаграмі тисячі.

Й грають в топ - чемпіонатах українські гравці яких можна перерахувати на пальцях рук, а той одної. Нині стабільно грає один Зінченко. Інколи виходить Коноплянка. Травмований Ярмоленко. Починає грати в Леганесі Кравець, там же сидить на банці Лунін. Хто ще?

Друзі, невже в нас криве дзеркало? Чи такий чемпіонат? Чи ми такі?
А може досить на дзеркало нарікати.

З повагою, Скіф.