Ходіння по муках

Якась пустота в душі після цієї гри - Динамо – Львів. Виграли – і добре, але ж гра… Тому щось описувати, щось оцінювати – не хотілось, тому що переливати з пустого в порожнє - робота не вдячна. На душі камінь. Отримав наганяй від директора й зрозумів, що поки не вимовлюсь , жаба буде давить груди.

Андрію Богушевський, вибач, але, не можу писати, як ти просиш, тільки про позитивне. Хоч позитивне є - виграли. Розумієте – виграли в команди, гравці якої зібрані поспіхом з пляжів навіть не Капабакани й Амазонки, а з пляжів водоймищ типу мого рідного Чорного Ташлика. Трохи розбавили їх бразильськими таксистами й перукарями, добавили чотирьох українців й створили "зірковуко" команду, яка з ходу зайняла шосте місце в чемпіонаті України й мучить наше Динамо, обігравши його на полі Олімпійського й двічі програвши, після того, як пропустили одного разу на останніх хвилинах, а ще раз - з положення поза грою. Монстр якийсь, а не ФК "Львів". Тим більше, що цю команду вже кинув президент: награвся...

А програвати вчора Динамо не повинно було, ніяк. День Києва, показ разом з дочкою метра нової форми на наступний сезон з автографом Лобановського, 11 тисяч глядачів на стадіоні, сонечко....

Та не так сталось, як гадалось. Львів змусив нас всіх понервувати. Перший тайм – це якась катастрофа. Динамо вийшло на гру без своїх капітанів: без пропускаю чого гру за перебір карток Циганкова й без Сидорчука. Динамо , здавалось, очікувало, що яблуко саме упаде в його кишеню… Ні швидкості, ні наснаги,ні бажання перемогти в першому таймі не відчувалось. Без Циганкова ніхто не зміг зв’язати в одне вціле гру 11 футболістів.

Ось і перший висновок по вчорашній грі: Циганков для Динамо – це, навіть, більше ніж пів- команди. Це і мозок, і серце Динамо.

Якщо Динамо в першому таймі виглядало як борці сумо, то львівські бразильці були схожі на прудких й молодих левів, які раз за разом рвали захист киян, неначе Гудеріан Західний фронт в 1941 році. Тріщало скрізь як і центрі, так і по краям. . Особливо на нашому лівому фланзі, де Сідклей не міг протистояти своїм землякам, а потім там же провалювався й всіма шанований Миколенко (я розумію, що він грав після травми, або ж травмою – не знаю, але ж знову ніяк в атаці й провали в захисті). Треба дякувати богу, що львівяни більше не забили. Але ж могли, могли, колеги. А забий вони другий м’яч, чи святкували би ми вчора перемогу? Риторичне питання, чи не так?

В першому таймі мені особисто сподобався Смирний. Особливо останній, який сам неодноразово рвав захист львів’ян, але ніякої підтримки йому не було. Кенджора, як загубився з початку гри, так його не знайшли й до кінця. Намагався щось зробити Шепелєв, його удар з труднощами все ж таки парирував Бандура. Шукав простору й м’яча Русин, але не дочекався, бо, Бєсєдін, який повинен, як я гадаю, по задумом Хацкевича, приймати м’яча й скидати його Русину, приймав й скидав його лише собі коханому, гадаючи, що він Мессі й обіграє двох-трьох захисників.

Так, Бєсєдін провів неоднозначний матч: він дуже старався, але й дуже часто ламав гру. Його козир – гра головою – все ж разок спрацював. Але ж скільки він ще й запоров моментів: пам’ятаєте його удар в п’ятку Парамонова!!!...

Розчинився, як золото в царській горілці, в першому таймі де Пена, якого Хацкевич чомусь змусив грати в центрі. А Шапаренко, здавалось, зовсім не був заявлений на цю гру.

На другий тайм Динамо вийшло накручене, як розлючений лев проти кота Леопольда. А поганялом, по задумці Хацкевича, повинен був стати Сидорчук. Може він комусь й щось кричав на полі, може когось й гнав вперед, але його гра була такою неспішною й неоковирною, що, нічого не покращувалось. Здавалось, що вихід завжди активного Миколенко й потім капітана Сидорчука, добавить активності не тільки в біготні, але й розумній грі. Та це тільки здавалось: всі продовжували грати через центр, наче там було медом намазано. І нічого б і не змінилось, як би львів’яни не підіграли Динамо: бачачи, що в киян нічого не виходить вони вирішили перемогти малою кров’ю. Й це була їх головна помилка. Бо вода точить камінь.

Динамівські, здавалось, бездумні атаки все –таки завершились двома голами. Тим більше, що з виходом Дуелунда замість улюбленця фанатів й дівчат - підлітків Шапаренка, а також переходу де Пени з центру на свій улюблений лівий фланг фланг, з’явилась хоч якась дещиця осмисленість в грі.

Заключна 15-ти хвилинка була за Динамо, слава богу. Спочатку де Пена закинув м’яча на голову Бєсєдіна, а потім він же точно подав кутовий на ніким не прикритого Бурду. Але, якщо бути об’єктивним, а не зашореним фанатом, не було то кутого, з якого забив гол Бурда: Бандура після удара Шепелєва м‘яча не касався, він попав в штангу. Знову судді залишили Львів без балів, як і в минулій грі на Паску, коли зарахували гол Буяльського, забитий з офсайду.

І тут почалось саме цікаве. Розлючені вже леви кинулись відіграватись. Й вони були недалекі від цього. Дякуючі Бурді, кияни дограли до перемоги. Але все ж не покидало відчуття, що якби гра тривала ще хвилин п'ять, ми б гола пропустили: наскільки легко й невимушено в кінці матчу західноукраїнські бразильці проходили наш захист. Чесно кажучи, вчора в захисті мені сподобався один Алібеков. І все.

Друзі, колеги, я не знаю як Ви, але так грати з суперником, якого повинні обігравати одною лівою, не можна. Вчора не було іншої тактики крім навали, крім авось, крім перебігати . Чесно кажучи, це вже достало. Та я не думаю, що щось зміниться. Вчора в своєму Фейсбуці блогер М. Смоловий відмітив : «Ребров після свого останнього домашнього матчу підходив до ультрас, прощався. Хац не ходив ... Думайте».

Ось і думайте, колеги. Особисто думаю, що й через п’ять днів ми нічого дізнаємось. Чапай, вибачте – Суркіс, буде думати.

І останнє. Я до сих пір не розумію, чому Миколенко грав вчора за Динамо, коли б він міг грати на чемпіонаті світу. Історія його травми не то що підозріла, а якась дивна. Пам’ятаєте , як казав Петраков, що лікарі збірної вирішили не ризикувати здоров'ям Віталія. А наш тренер випускає його в грі, яка не має ніякого турнірного значення. Навіщо все-таки ризикувати здоров,ям молодого гравця? Чи досвіду Бишовця мало, який грав з недолікованими травмами й зійшов в 27 років?

З повагою,
Скіф