Гумор футбольний! І не тільки...

Де проблема, там і… її розв’язання. Кожен читач хоче знайти щось цікаве для прочитання. А кожен автор хотів би представити написане ним всеукраїнському читачу. Я не випадково наголосив на цьому. Літературні видання нині порівняно малотиражні. І тут допомогає – інтернет!

Є факт, який мене особисто не може не радувати.

На Письменницькому порталі Пилипа Юрика серед творів багатьох українських гумористів представлені і мої твори. Зокрема і на футбольну тематику – афоризми під рубрикою «Футболізми».

https://pilipyurik.com/maistry-humoru/159-2009-08-18-13-27-58

А нещодавно серед представлених на порталі творів з’явилася і добірка свіженьких «Футбольних смішинок».

І переглядаючи твори колег по перу, не вперше вже приходиш до висновку: в сучасному українському гуморі є немало цікавих імен і яскравих творів. Але зазирнувши до наших книгарень і бібліотек, на жаль, дуже нелегко скласти власну думку щодо пошуків і тенденцій у творчості нині сущих авторів-гумористів. І з цієї точки зору відвідання Письменницького порталу Пилипа Юрика могло б бути і значно інформативнішим та і просто читабельнішим! І якщо у читачів уже виник інтерес, до того, який же він сучасний український гумор, і які ж вони сучасні українські гумористи, то вельми доречним було б бліц-інтерв’ю з… Пилипом Юриком!

Отож…

У кожного народу – свій гумор. У чому, на Вашу думку, «родзинка» саме українського національного гумору у його народному і авторських варіантах?

Український гумор унікальний. Я свого часу переклав українською з російської дохристиянські народні міфи й перекази «Сказання про стародавні минувшини руські» (зі староруської переклав Юрій Миролюбов). Ці твори писали наші предки-волхви ще до Аскольда. Так і тут уже є цікаві елементи гумору й сатири. Баба Огуда-Ягуда (пізніше казкова Яга) не стерпіла того, що в одному з великих племен чоловіки не мирилися між собою, часто сперечалися (як у нашій Верховній Раді). Вона організувала жінок і вчинила переворот: жінки забрали зброю й ходили на полювання, стояли на чатах, а чоловіки варили їсти, доглядали дітей. І так було, поки та баба не постаріла. Тоді молоді хлопці поновили патріархат.

А згадаймо знаменитий лист запорожців турецькому султану. Коли вперше його читаєш – кишки можна порвати. (Читайте на Письменницькому порталі).

Ось вам – «родзинки» народної сатири й гумору. Я вже не кажу про мільйони анекдотів і тисячі жартівливих українських пісень.

Звичайно, всі анекдоти, гуморески, жартівливі пісні складали й нині творять люди, наші земляки, українці. Маруся Чурай, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Євген Гребінка, Григорій Квітка-Основ`яненко, Тарас Шевченко, Степан Руданський, Леонід Глібов, Остап Вишня, Олександр Ковінька, Степан Олійник, Павло Глазовий, Іван Немирович, Анатолій Косматенко та інші класики. Продовжили українські традиції гумору й сатири Олег Чорногуз, Євген Дудар, Василь Шукайло, Петро Ребро, Володимир Чепіга, Микола Білокопитов, Віктор Євтушенко, Гриць Гайовий, Михайло Прудник, Анатолій Горбівненко, Іван Дубінін, Володимир Даник, Володимир Білогуб, Микола Базів, Володимир Стрекаль, Олександр Ткаченко, Григорій Гарченко… Таких творців – десятки, якщо не сотні. А скільки тих, хто, за словами незабутнього Петра Ребра, пише лірику, але й «стрибає» в гречку гумору й сатири! Близько шести десятків українських сатириків і їхніх творів виставлені на Письменницький портал.

Український гумор – справжній. Він у своїй більшості пристойний, не хамовитий, не «нижче пояса», як у так званому «кварталі». Пера наших сатириків досить гострі, але й у їхніх творах немає проросійських матюків чи непристойностей (можуть бути тільки натяки на це).

Чи зустрічалися Ви з відомим українським гумористом Петром Ребром? Яким він Вам запам’ятався?

Не просто зустрічався. Петра Павловича вважаю своїм учителем, співпрацював із ним, допомагав йому. Це – не тільки письменник, це була Людина з великої літери! Спочатку його ставлення до мене здавалося мені якимось настороженим. Але далі ми успішно робили велику справу – зібрали ЗАГС (Запорізьку асоціацію гумористів і сатириків) «Весела Січ». Влаштовували безплатні концерти, видавали альманахи. Петро Павлович дав мені рекомендацію до Національної спілки письменників України. Після того, як він пішов за обрій, я ще чотири роки разом із Миколою Білокопитовим редагував і верстав альманах «Весела Січ» (сподіваюся, що колись поновимо випуск цього видання), робили вечори пам`яті наших гумористів, давали концерти.

Петро Ребро був справжнім українцем. Він вів безплатні курси української мови, боровся за Україну й гострим пером, і на мітингах. Виступав проти українофобів.

Виховав він цілу плеяду українських гумористів і сатириків. До нього можна було прийти, показати свої твори, він делікатно вказував на недоліки, радив, як буде краще. Від нього завжди виходив окриленим. Хотілося й далі творити, шліфувати твори, видавати…

Якими були Ваші перші кроки, як автора-гумориста?

У дитинстві писав олівцем по стінах, за що отримував маминої лозини. Пізніше були мої епіграми на друзів-однокурсників Звенигородського сільськогосподарського технікуму, де навчався з 1971 по 1975 роки. Скажімо, одна звучала так:

Наш Іван, наш Іван –

Кучерявий, як баран.

Він у нас дурачок

І здоровий, мов бичок.

Мені тоді ще 15 не минуло, а Іван уже армію відслужив. Він затискав мою голову рукою й давав «солдатської картоплі».

Була у нас огрядна Ліда, яка до технікуму вже попрацювала трактористкою. Про неї написав:

Наша Ліда кусень сала

Жує серед ночі,

Аж пузяку розпирає

Й лізуть на лоб очі.

Ліда за це скрутила мені великого пальця на руці. Такими були мої перші «гонорари».

А далі написав гумореску й надіслав у журнал «Перець». Надійшов лист від Владислава Бойка, який через років 10-15 стане моїм гарним наставником і вчителем. А тоді Владислав Федорович писав, що мій вірш має дотепну фабулу, але ідейний його рівень дуже невисокий, багато мовних вад та неточностей, що мені треба ще багато працювати над вивченням мови й літератури. Десятки разів надсилав я гуморески в «Перець», отримував відповіді, що вони не дорівнюють рівневі журналу.

Друкувався в районній та обласній пресі з 1978 року. А в «Перці» моя гумореска вперше вийшла 1989-го. Із тих пір друкую там постійно і гуморески, й фейлетони. Нині я – власкор журналу «Перець. Весела республіка» в Запорізькій області.

Ви – лауреат всеукраїнських премій, вручених за Вашу гумористичну творчість. Що це за премії і за що вони були присуджені?

Першою (1989 року) була премія журналу «Перець» і Міністерства культури УРСР «Автора! Автора!» за гумореску для читання з естради.

Через десять років (1999-го) за збірку гумору й сатири «Даремний переляк» у Хомутинцях на Вінниччині отримав премію ім. Степана Руданського.

2007-го за книжку «Сповідь вовкодава. Вибране» нагороджений премією ім. Степана Олійника (Одещина).

2012-го за збірку пісень на мої слова «Калина хортицька» отримав премію ім. Василя Юхимовича (Коростень на Житомирщині).

Також нагороджений обласною премією ім. Петра Ребра (Запоріжжя, 2017 року) та п`ять разів там же – преміями асоціації «Весела Січ».

Ваша улюблена українська народна пісня?

Улюблених моїх українських народних пісень багато. Але, якщо вибирати серед них одну, то це, звичайно, буде «Ой у лузі червона калина похилилася».

Що до цього можна додати? Відповіді відомого письменника-гумориста, як мені здається, і значно розширюють наші уявдення про український гумор, і суттєво поглиблюють читацький інтерес до цього неординарного явища.

А з творами самого Пилипа Юрика можна ознайомитись, звичайно ж, на його ж Письменницькому порталі. І серед цих творів – не тільки гумор.

А щодо гумористичних сторінок Письменницького порталу, то їх можна було б назвати до певної міри... енциклопедією сучасного українського гумору. Енциклопедією, що буйно квітує, активно поповнюється і... викликає читацький інтерес. Приєднуймось!

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости