То чия ж... нічия?!

Готуючись до перегляду гри «Динамо» з «Десною», читаю текст, що стосується саме цього матчу. Мовляв, «Динамо» зустрінеться з конкурентом у боротьбі за медалі. А чого ж... не мали конкурентів, а тепер – маємо! Отож який не який – а все-таки... набуток!

І взагалі складається таке враження, що вірусний футбол (коли глядачів з відомих причин на трибунах нема) і футбол інший (коли пристрасті на трибунах усе ж киплять!

) – ну, це ж… ніби дві різні гри. Але ці дві гри усе ж… хоч би у чомусь схожі. Дивишся на обличчя головних тренерів команд і таке враження, що вони хвилюються ще більше, аніж коли трибуни переповнені.

А футбол усе ж збагачується… на валідольні хвилини. То було дев’яносто хвилин самого поєдинку, а тепер ще кілька подібних хвилин для повторів і прийняття рішення – був гол чи ні... Це якщо один гол викликає сумніви. А якщо таких голів – п’ять! Щоправда, у нас стільки голів здебільшого і не забивають.

То чия ж… нічия?! Нічия це – для турнірної таблиці! А для «Десни» це майже перемога. А для «Динамо» – ні, не поразка... але ж...

А нічия могла б стати і для «Динамо» перемогою. Ну, якби не отой занадто беручкий форвард з «Десни»… Що йому захотілося забити свій тринадцятий у чемпіонаті гол – саме у ворота «Динамо»! Але ж Філіпов м’яч перехопив. Йому в ноги м’яч не віддавали. А тепер звернемо увагу на такий аспект. «Динамо» діяло активніше, більше володіло м’ячем, нібито гостріше атакувало. А у кого здебільшого м’яч перебував?! У захисників… Вони перекидали один одному м’яч, на них нещадно тиснули пресингом. І меткий форвард чернігівської команди під кінець матчу таки зміг вирахувати, а у який же бік буде передача.

Чомусь у динамівського півзахисту майже не було спроб потримати м’яч і змусити «деснянців» побігати. Вони передоручили це захисникам. Ну, мабуть, у тих це – краще виходить! Та і гостроти біля власних воріт більше – отже... глядачам цікавіше матч дивитися!

Отож у середині поля м’яч у динамівців мало тримався. Може, це і тенденція сучасного футболу, але ж усе добре у міру. Ударів здалеку у «Динамо» було небагато, але реальна загроза від них була. Але такі удари здебільшого результат награних комбінацій, а їх щось не дуже було помітно.

Важкуватою була гра команди і на флангах. Бо опір на флангах був не меншим, аніж у центрі. Атаки з флангів траплялися, і до того ж були досить ефективні. Але вони удавалися тільки тоді, коли були несподіваними і по-справжньому оригінальними. Запам’яталася цікава передача Вербича, завдяки якій удалося здійснити прорив по флангу і суттєво загострити гру.

Циганков грав і у центрі, і на правому фланзі. І у цьому, звичайно ж, був сенс, оскільки Віктор уміє зробити гостру, «гольову» передачу. А це удається далеко не всім. Однак досить було Циганкову одержати м’яч і мало не відразу його атакували двоє гравців суперника. У центрі Циганкову тіснувато і там його швидкісні якості не спрацьовують. Думаю, що йому більш доречною була б, так би мовити, роль «вільного художника», коли він веде гру і на лівому та правому флангах, і у центрі. Це могло б зробити його гру і непередбачуванішою, і кориснішою для команди. Ну, не бігали б ті двоє захисників, що Циганкова атакували, за ним з флангу на фланг!

Залишається для «Динамо» проблемою і таке питання, як створення «вільних зон». Надто вже згущена у команди гра. А для динамівської гри – потрібен простір!

Отож вірусний футбол не завжди приносить динамівцям перемоги. Будемо надіятися, що справи стануть кращими, коли і суспільство взагалі, і наш футбол зокрема зможуть суттєво оздоровитися.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости