Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Перше кохання Выбор редакции

2020-05-10 21:34 Перше кохання

Я ніколи не ставив собі питання: а чому я вболіваю за Динамо, а не за якусь іншу команду. Тим більше, коли я почав свідомо захоплюватися футболом (а це сталося десь з 1964 року), гриміли інші команди, в основному московське Торпедо і, як-то тбіліське Динамо, не кажучи вже про Спартак чи московське Динамо.

Але так уже сталося, що вибирати не доводилося і «по умолчанию» вболівати можна було тільки за Динамо. Чорноморець і Зоря, а тим більше Дніпро з Карпатами підтягнулися пізніше. З Шахтарем якось не склалось, а харківські команди грали так невиразно, що за тим же замовчуванням в глибинці України їх просто не помічали. І, звичайно, спрацьовував фактор українства, який в сільській центральній Україні ніколи і не зникав. А я ж бо я жив в Україні, у вишневому селі, де кожна перемога Динамо сприймалася як перемога всієї України. Тому любов до Динамо була запрограмована якщо не на генетичному рівні, то на рівні української гордості, як "та купина, що горить – не згора, живе у стежках, у дібровах, у зойка гудків, і у хвилях Дніпра, і в хмарах отих пурпурових”..

Хоча і не було ніякої ненависті до російських команд, але не було тоді, в дитячі роки, у нас і ніякого українського ура -патріотизму. Але ми, пацани, захоплюючись , і щиро захоплючись, Яшином з Івановим - Кузьмою, Понедєльніком (хоча, чесно кажучи, майже не бачили їхню гру) і особливо, пізніше, Стрєльцовим, завжди вважали, що Канєвський, Лобановський, Базилевич і Макаров з Банніковим наголову краще їх. Тому, що вони наші ... Саме - наші, рідні. А раз вони наші, тому кращі, обов'язково кращі, як і Черемшина у виконанні Гнатюка була для нас найкращою піснею всіх часів і народів.

(До речі, якби не змінився світ і хоча нині кращою піснею всіх часів і народів я вважаю бітловську Yesterday, але та Черемшина плющить мене і зараз не менше, ніж в дитинстві. І я розумію, здається розумію, Стрєльцова, який після програшу Кубка СРСР в 1966 році, коли він разом з Щербаковим вивалились на одного Вадима Сосніхіна , але наш Директор в якомусь карколомному шпагаті вибив у нього м’яча, потім замкнувся у своїй кімнаті в Мячково, пив вино і слухав раз по раз гнатюковскую Черемшину).

Тому вибору за кого вболівати у мене не було, тим більше, що мені довелось побачити той легендарним матч Динамо з єрєванським Спартаком літом 1962 року, коли чотири голи забив Біба, два Канєвський і по одному Лобановський з Войновим. Нині я знаю, що це був єдиний матч, в якому Лобановський з Каневським грали здвоєного центра (на лівому фланзі грав тоді Басалик, про якого я нині абсолютно нічого не пам’ятаю). Як і не пам’ятаю, що тоді під час гри йшов проливний дощ, як мені недавно написав один з блогерів. Але я доща чомусь просто не пам’ятаю.

Ті гравці, гравці домасловської епохи здавались нам Титанами, Гераклами, які лише по якомусь непорозумінню не стали чемпіонами світу в 1962 році, хоч там грало лише троє динамівців.

Чому ми так думали, не знаю… Але ми хотіли так думати. Я вже писав, що вболівальник в основному однополюсний, що у вболівальника немає напівтонів, лише або – або… Або найкращий, або – найгірший. Так було і тоді, так є нині. Наші – красені, чужі – уроди, квазімоди… Наші – генії, чужі – тупі, як валянки. Чи не так? Згадайте, що ми думаємо про гравців Шахтаря

Макаров, Щегольков, Сучков, Кольцов, Турянчик, Біба, Сабо, Войнов, Трояновський, Серебряников, Лобановський, Канєвський, Базилевич – ці прізвища чемпіонів 1961 року так викарбувались в моїй пам’яті, що я їх візьму з собою і туди, в вічність…

Але ця команда для мене, пацана 8-9 років, приймалась лише через призму батька, щирого вболівальника Динамо. Моєю ж командою, першою і навіки найкращою, стала команда Маслова 1964 - 1970 років.

Футбол, як видовище, на мою думку в відведені 90 хвилин не вкладується. Футбол куди більший як в часі, так і пам’яті. І ми немов наркотичному кайфі, в своєму післявраженні і через день, і через рік, і через півстоліття до сих пір згадуємо, немов бачимо в запису своєї пам’яті, як та наша любима з вами команда громила Торпедо, Спартак, московське, мінське і тбіліське Динамо та й той же Селтик. Як Толя Бишовець на одному квадратному метрі накручував чотирьох суперників, як Біба забивав гола на останній хвилині Маслаченко, як Сабо ставив на коліна через рік того спартаківського голкіпера, як тонко розумів гру Серебро, що раз разом заводив за собою захисника, звільнюючи зону, для того, щоб туди вривався Хмель або той же Бишовець чи Пузач. А прекрасну гру зрілого Турянчика я нині не можу порівняти ні з ким з наших нинішніх гравців: лише з тодішнім Беккенбауером чи нинішніми Канте з Бускетсом.

Тодішній Віктор Олександрович Маслов нам здавався нашим кошовим отаманом Сірко з картини Рєпіна, а динамівці запорожцями, які готові були писати листа не тільки турецькому султану, але й Еленіо Еррері і серу Альфу Рамсею.

Ми Маслова боготворили, розуміючи наскільки Динамо є його і лише його командою (адмінресурсу в особі Щербицького тоді ще не було). Але я також пам’ятаю як десь в 1974 році Маслов надрукував статтю в Футбол – Хокеї, в якій нищівно критикував гру Динамо Лобановського. А через рік, в травні 1975 року, його Арарат дав бій Динамо не тільки по футбольним правилам, але й по правилам боїв без правил. Тоді вибили з гри Мунтяна, а Блохіна взагалі винесли на носилках і потім наложили йому декілька швів. Вірмени в тій грі нагадували Сірка, який несамовито зірвався з ланцюга й готовий був порвати всіх. А через неділю киянам належало грати в фіналі Кубка Кубків з Ференцварошем. Слава богу, що лікарі зуміли поставити за неділю гравців на ноги. І це також Маслов.

Потім були інші команди, інші гравці, був Лобановський блискучий й прагматичний, на Динамо якого як молились, так і матюкались, бо інколи здавалось, що Динамо не грало в футбол, а працювало для того, щоб заробити два бали, бо два бали тоді і в Африці були два бали. Динамо Лобановського могло грати Гамлета Любимова, але дуже часто грало Сталеварів Єфремова. Але хоч Сталеварам й присуджувалась Держпремія СРСР, нам все ж більше, значно більше, згадується непремійований Гамлет, який ловив “… в далеком отголоске, что случится на моем веку». Так Динамо Лобановського вигравало, в більшості своїй Лобановський був правим, його Динамо взяло кучу призів та кубків, але мені більше нині згадується те безшабашне Динамо Маслова. Я пишу про себе. Інші можуть мати й іншу думку. Та мабуть і мають...

Так це було…було…було…
Але перше кохання завжди перше й запам’ятовується на все життя, як “гроздей акации запах душистый”, як шелест першого поцілунку... І цим першим коханням було Динамо, яке я до сих пір люблю, але, все ж, все ж –таки це не те Динамо… Моє, любиме, але не те…

З повагою,
Скіф

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

10.05.2020, 21:34
Skyf
Статус:
Эксперт (8054 комментария)
Подписчиков:
34
Медали:
Выбор редакции × 109
Топ-матчи
Лига чемпионов Аталанта Мидтьюлланд 1 : 1 Закончился
Башакшехир РБ Лейпциг - : - 2 декабря 19:55
Краснодар Ренн - : - 2 декабря 19:55
Брюгге Зенит - : - 2 декабря 22:00

Еще на эту тему

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть