Запас міцності

Мені шкода Скрипника. Шкода тому, бо нині, ця його команда, навряд чи зможе скласти другу силу в боротьбі з Шахтарем. Як для болільника Динамо – то і слава богу, але як вболівальника за весь український футбол – ні. Немає нинішня Зоря достатнього запасу міцності.

Але я все ж таки вболіваю за Динамо і тому радію від вчорашньої перемоги.

Радію від результату. І все. Бо гра, яку ми бачили вчора, достатньо і впевнено показала нам наше місце в нашому футболі. Чесне друге місце. І як би не співали різні нахвалювачі осанну Зорі, бороться за зону ЛЧ вона ще не здатна. Навіть з таким нашим Динамо.

Згадайте як возили нас «фейсом об філд» пташенята Скрипника в перші 60 хвилин. І атаки будували цікавіше, і ударів по воротам нанесли більше, і закрутили голову Шабанову з Поповим, і Михайличенко рвав Кенджору, як Гаргантюа закопчений окіст, і пенальті, і ще одне пенальті, яке злякався дати Балакін (внук динамівця і арбітр в третьому поколінні), і перекладина після удару Юрченко (якось не піднімається рука написати – перемичка) – найкращий товариш Динамо всіх часів та народів.

Скажу чесно, що в думках, коли Юрченко намагався поцілити в перекладину на 59 хвилині після незграбної гри Бущана на виході (але який суперполіт – клас!), я вже поховав наше друге місце на лелековському цвинтарі.

Але 61 хвилина змінила все. Михайличенко зробив те, на що надіялись всі ми. Виконав свій план. Заганяв гравців Зорі, які втратили сили (та й дощ допоміг), він випустив замість надійних роботяг, які вміють катати м’яча, креативних, але головне що технічних та швидких гравців. І справа була зроблена. Зоря, що вимріяна декими (не будемо згадувати поіменно), як друга сила нашого футболу, тріснула як мильна булька.

Ви думаєте, що Скрипник не бачив цього, що не зрозумів плану на гру Михайличенко, так як зрозуміли всі ми й писали про це в коментарях ще перед грою, що він тупий й тому не робив вчасно замін? Ні, він все розумів і намагався упередити ці заміни забитими голами. Чи не здається Вам колеги, що та перекладина коштувала Зорі другого місця в поточному турнірному становищі команд, а може й не тільки поточному? Але сталось те що сталось. Скрипник не має ресурсів. Потенціал його команди – обмежений.

Циганков, де Пена й Вербич , свіжі, з жагою до гри, технічні та швидкі командні гравці, розірвали Зорю на окремі шматки, як елегантні слони Ганнібала (хоч ні, бо Ганнібал зі слонами, як і з ними ж і перси, програли битву при Замі й знамените побоїще в Гавгамелах), чи швидче, як танки Гудеріана, що роздерли оборону французів в травні 40-го.

Якщо до 60-ї хвилини ми бачили лише потуги киян відбитись, то з виходом на мокре від дощу свіжих гравців Динамо, ми з радістю угледіли те Динамо, яке нам сниться в кольорових снах. Дощ змив всі сліди київських негараздів і родив нам піснь пісень атаки.

А ось у Скрипника таких гравців під рукою не виявилось. Їх просто немає. Зібрана зі списаних гравців команда ніколи не стане першою, в нашому випадку – другою. І тому мені шкода Скрипника. Його старання побудувати класну команду розбивається в дійсність: немає глибини запасу, команда немає запасу міцності. Команда, що тулиться в гостях, команда, що живе лише за рахунок продажі своїх гравців, команда, яка хоч і має ціль стати переможницею, ніколи нею не стане.

Це утямили й самі гравці Зорі, зрозуміли прямо на полі, під час гри. І тому і зірвалися мізки у запорізьких луганчан, бо буквально уторопали неміч своєї команди. Я їх не виправдовую, тим більше бандита Цвейка, що вийшов спасати Зорю, а став її могильщиком. Та й 12 карток талановитого Михайличенко звідси, з психології.

Боротись з Русіним, що виходить один на один з воротарем і пихає м’яча кудись на Магадан, стримувати розумного, але повільного Андрієвського, розгадувати задуми технічного, але не досить командного Цитаішвілі, закручувати голову Шабанову з Кенджорою, Зоря вміє. Але стримувати напір Вербича з його жагою до гри, зрозуміти думки та ідеї швидкого і технічного Циганкова, прикрити завжди активну ліву ногу де Пени, зупинити нестримного цього сезону Буяльського, якому дозволи творити, Зоря ще не навчилась. Як тільки Динамо включило третю швидкість (до четвертої не дійшло, та я й не впевнений, що нинішнє Динамо вміє грати на четвертій швидкості) Зоря поплила, як Коррі Сандерс після хуків київського мера, коли старший брат помстився за поразку молодшого.

Повторюсь втретє: мені шкода Скрипника. Так, він збудує добротну команду, але з тим потенціалом, з тими ресурсами, що він має, його Зоря – це команда третьої сходинки, тоді, коли Динамо може втратити третє місце лише тоді, якщо само цього «захоче».

І швидкого одужування Сидорчуку…

Ось мабуть і все.

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости