Втрачені ілюзії

Ганьба!

Ніяким іншим словом, ніж цим – ємким та вбиваючим, виступи наших команд, наших лідерів в першому турі різних європейських Ліг нема як і назвати. Можна ще й добавить епітет: жахливо.

Просто – жахлива ганьба. Футбольний 41-ий рік. Цусіма....

Друзі, вдумайтесь, наші (?) хлопці грали проти найслабших команд своїх груп і зуміли взяти лише одне очко на брата, вибачте - на команду, вибачте – на те, що ми називаємо командою.

Добре, Динамо…. Хоч і ганяла Бенфіка динамівців більшість часу, але вони вистояли й налякали португальців в компенсовані три хвилини.

Добре, Зоря що розвалюється не по часам чи хвилинам, а по секундах, нічим не змогла протистояти норвежцям, які до речі дуже сподобались.

Але ж , але ж… Багато мільйонний Шахтар зі своїма бразильцями, посилений геркулесоподібним буркінійцем, беззаперечно та безальтернативно програв, продув тираспольскому Шеріфу, в якого на полі не було навіть жодного молдованина... Хоч і з узбеком…

Сорок мільйонів на вітер та під хвіст тому самому коту… Ату, Ахметов? Де твоя врозумляюча та навчаюча бита?

Повторюсь, ми грали проти найслабших команд своїх груп, повторяюсь – одне очко на трьох, тобто 0,33 в періоді очка на команду.

Навіть швейцарці, яких ми хотіли в минулому році закидати шапками, та завадив лікар кантона Люцерн, своїми двома командами взяли чотири очки. А Янг Бойс, якого ще при при Хацкевичі, хоч і скрипом, але навчились обігрувати, спокійно виграв у МанЮнайтед. А ми лише можемо радіти, що росіяни виступили не краще та завидки дивитись на данців.

Повторюсь знову і знову: 0,33 очки на команду, що були виборонені у найслабших команд груп – це вирок нашому нинішньому олігархічному футболу в розбурханій країні з майже анархічним керівництвом.

Колеги, друзі, до тих пір поки:

• в дитячі команди будуть брати дітей мажорів, а не обдарованих пацанів, а самих пацанів будуть вчити футболу колишні гравці похмільного синдрому, а не тренери - ентузіасти, що кожного дня самі вчаться;
  

• нашими командами будуть керувати тренери, що вивчили лиш тактику «бий – біжи» і триповерхово матюкаться на термін «білд ап» (build up), на слово «контрпресінг», чи на поняття xG і т.д., при цьому називаючи себе учнями Лобановського та Базилевича, хоч дуже сумнівно, що вони змогли подужати популярну книгу (не підручник) О. Базилевича «Система, или Размышления о футболе»
  

наш футбол буде знаходитись не те що за межами пристойних результатів, а в глибокій – глибокій дупі, що по – українськи ласкаво називається « жопа» (вибачте, інших прийнятних категорій не знаходжу).

Футбол в нашій країні залишався останнім ковтком свіжого подиху, надією на те, що ми коли – небуть вириємось з цього провалля зневіри, розчарування, байдужості, індиферентності та зневаги до всіх навколо.

Але не виходить. Футбол сам стає зневірою та розчаруванням.

І до тих пір, поки керівник нашого футболу буде піаритись вінчанням на фоні вселенського патріарха і інтригувати тренером збірної, до тих пір поки Павелко і чотирирнадцять його лихо – віце – президентів будуть займатись бізнесом, а не футболом, до тих пір поки УАФ не перестане займатись лише одним клубом, розпалюючи при цьому полум’я ворожнечу між іншими, до тих пір поки УАФ зі своїми арбітрами не стане над командами, то футболу у нас не буде.

Та його, як бачите, вже немає…

Хочемо ми того, чи ні, але без державної підтримки, наш футбол помре. За всі роки незалежності лише раз був розроблений державний план розвитку футболу в Україні. Ще за часів Пустовойтенко. Але зі зміною керівництва ФФУ план була викинутий як не потріб і замість нього був введений урок футболу в школах, проект, який згодом згорів, так і не розгорівшись. І ми чесно і від серця поховали його на всеукраїнському цвинтарі, що називався раніше ФФУ, а нині УАФ. До речі, з цього року вже Росія ввела в своїх школах уроки футболу. Подивимось, що вийде в неї. Якщо доживу, звичайно.

Нашому футболу потрібен свій Черчіль, свій де Голь, свій Лінкольн, свій Махно, нарешті, який би будучи безсрібником чи безкорисним альтруїстом, стоячи над міжусобними сутичками, своєю кипучою енергією зумів би витягти наш футбол з прірви. Інакше – цвинтар втрачених ілюзій.

А чи є такі?

З повагою,
Скіф.