По дорозі на давно відправлений рейс

Середня, сіренька, немов церковна миша, гра. Через рік не тільки гра забудеться, а й рахунок. Будемо пам’ятати лише, що виграли та може ще й гол Циганкова.

І слава богу, що паралельно Мегого транслював гру Барси з Реалом та трохи пізніше гру з Манчестера місцевого Юнайтеда з Ліверпулей. А ще пізніше показував спасіння Ювентуса в грі Інтером.

Великі клуби, великі гравці та великий футбол. Я, болільник Барси, до останньої миті надіявся, що каталонці все-таки зведуть матч до нічиєї. Не вийшло. А коли насолоджувався грою поважаємого мною Ліверпуля, то в душі постійно звучала пісня на всі віки Манчестер -Ливерпуль , в виконанні покійної, на жаль, красуні Марі Лафоре.

Ці матчі хоч трошки розбавили смуток та розчарування від гри любимої команди з ніяким нині Дніпром Один, який з подачі наближених журналістів чомусь вже вважають третью силою в нашім футболі.

Ясно, що Луческу зрозумів свою хибу щодо вибору стартового складу команди і в другому таймі випустив тих, кого хотів поберегти (хоч для кого берегти, на дві гри з Маріуполем, який можуть витягти й Андрієвський з Шепелєвим, що, на жаль, в грі з Дніпром показали дно свого регресу, але Маріуполь їм все ж таки по зубам). Я, чесне слово, сумніваюсь, що в першому таймі Луческу планував вимотати дніпрян, а в другому нанести удару. Як би це було так, то він би не рвав горло на арбітра в полі. Просто наш резерв виявився вологим порохом, нездатним на постріл.

В середині поля, як були проблеми, так нікуди не й ділись. Буяльський без Шапаренко – це як Штепсель без Тарапуньки. Тільки з появою Миколи в атаці стало щось та й стало створюватись. А з виходом на поле Сидорчука зникли стрімкі контратаки дніпрян, які до речі вони самі ж і запорювали.

Я розумію, що перельоти, я розумію що Барса, я розумію що втома, але же ротація повинна бути ротацією, а не уроком для тренера.

І знову все прийшлось брати в свої руки Циганкову. І він її витягнув. Та дуалізм між Циганковим в євроматчах і Циганковим в домашніх іграх вже стає візитною карточкою Віктора, тому що талановита та креативна гра правого вінгера в УПЛовських матчах постійно нівелюється грою проти сильних клубів. Чесне слово, я не може сказати, що Циганков грає байдуже з барсами та баваріями, та здається Віктор, виходячи на поле для гри з ними, вже заздалегіть думає, як, в найкращому разі, не програти. Циганков однозначно пересидів УПЛ. Якщо після цього сезону Віктор не перейде в якийся хоч посередній клуб з топ-ліг, то ми завжди будемо, на жаль, пам’ятати не як Віктор грав, а як він міг би грати. Це ж саме стосується й Шапаренко.

Прикладів невчасних пізніх переходів, а то й непереходів, кучі. Це й постійно деградуючий Шепелєв, який як памятаєте, ще при Реброві виборов своє місце на полі у Рибалки й творив чудеса в матчах з Шахтарем, це й Ярмоленко, це й Коноплянка, це й той самий Рибалка та й безліч інших, яким ми пророчили велике плавання, а вийшли лише каботажні перевозки навіть не Чорному, а в Азовському морі.

Я не знаю що сказати про Раміреса та Вітіньо, яких ми купляли під фанфари. Мені здається, що вони все ще грають по – латиноамериканськи та сих пір не вписались в структуру гри Луческу. До речі, у Луческу майже жоден латиноамериканець не грав з ходу. Більшість з них загравали лише після декількох сезонів маринування в запасі. З ходу загравали лише ті бразилці, що попадали до нього з європейських клубів.

І тема для Вашої канонади всіма калібрами. Бо не можу не сказати. Бо свербить до болі. Бо я хочу бачити та насолоджуватись нашим футболом, а не його ерзацем.

В суботу в приватній розмові по телефону з Андрієм Богушевським, я сказав, що в мене якесь роздвоєння особистості, когнітивний дисонанс, тому, що я дуже хочу, щоб у Де Дзербі вийшло, але я хочу, щоб Динамо став чемпіоном. Несамовитий Де Дзербі вніс якесь свіже повітря в задуху нашого чемпіонату. Його можна не любити, зневажати, навіть ненавидіти, але чесно, кажучи, його необхідно поважати за те, що його Шахтар намагається перемагати, граючи в футбол, а не перемагати, граючи в Чапаєва. Так в нього не все виходить, так він часто зривається, так він здається кротом з кротів, але він чесно гне свою лінію, намагаючись подарувати нам свято футболу, а не результат на табло.

І нам такі сподвижники нині ой як потрібні. Бо давайте скажемо чесно, наш футбол, про який колись ми співали пісні (хоч дехто репує і нині), на жаль вийшов на те перехрестя, що веде не до успіхів, а знаходиться в дорозі до аеропорту, як сказав один поет, намагаючись встигнути на давно вже відправлений рейс.

Ми ж бачимо й знаємо, що 13 … 14 команд з 16-ти в УПЛ та всі команди першої і другої ліги грають в той футбол, що в народі називають «бий – біжи» (і часто б'ють не тільки по м'ячу, а й по ногам, по ниркам, по головам). Майже 99% тренерів наших команд вихідці з цього «бий – біжи» і на осмислення тенденцій нинішнього футболу вони просто не здатні. Тому найкращі наші команди такого футболу обігрують вже і фіни, і норвежці і «и разные прочие шведы», включаючи казахів.

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости