Що сказав Ілля?

Мені хочеться висловитися не про гру — її всі бачили, — а про інтерв’ю Забарного. Його сповідь, на мою думку, — це не лише психологічний злам Іллі, а й емоційний прорив, усвідомлення того, що проблеми збірної значно глибші, ніж невдала гра чи окремі тактичні помилки. А якщо скористатися його ж словами, збірна нині «в глибокій сраці».

Фактично він зробив дві заяви:
— «Якщо хочете когось звинувачувати, звинувачуйте мене»;
— бажання недостатньо, потрібна якість.

Це вже не звичайне післяматчеве розчарування. Чому він так висловився? Я бачу щонайменше п'ять причин.

Перша. Мені здається, Забарний відчув немічь команди. Вона нібито і має футболістів, які грають у сильних європейських клубах, але ніяк не може створити цілісної гри. Що тут можна сказати, коли команда, 62% володіючи м’ячем, завдала лише двох ударів у площину воріт, тоді як суперник в решту часу - сім, з яких п’ять в ствір воріт? Про що це говорить? Та, мабуть, не лише про невдалий матч.

Друга. Можливо, Ілля, та й не тільки він, не дуже розуміє у який футбол грає збірна. Згадайте його слова про нову інформацію та необхідність зрозуміти, як правильно грати. Тобто футболісти національної команди після матчу фактично визнають, що ще не до кінця розуміють власної ігрової моделі.

До речі, до кого адресовані ці слова — до футболістів чи все-таки до тренерського штабу Мальдери?

Третя. Мені здається, дай боже, щоб не помилявся, Забарний відчуває особисту відповідальність за поразку. Бо він уже не той юнак, який не так давно дебютував у збірній. Ілля ж грає не в Кудрівці чи в Оболоні, й навіть не в «Динамо», а в ПСЖ. Тобто належить до тих футболістів, від яких очікують не лише майстерності, а й лідерства.

Його «звинувачуйте мене» — це, мабуть, не стільки визнання власної провини за результат, скільки спроба сказати, що він не збирається ховатися за спинами партнерів. Можливо, так. А можливо, ці слова свідчать і про те, що він не бачить достатньо виразного колектива. Хто знає?

Четверта. У нього, як і в інших гравців, які ще не втратили амбіцій, з’являється страх перед подальшим падінням. А можливість опинитися в дивізіоні С — це для гравців з претензіями та гордістю є серйозний удар по самолюбству. Думаю, усвідомлення того, куди все може зайти, і стало тією останньою краплею для вчорашнього інтерв'ю.

Нарешті - п’ята і основна, здається. Найбільше мене зачепила фраза: «Бажання недостатньо, потрібна якість».

Ось це, на мою думку, і є ключ до розуміння ситуації. Можна скільки завгодно говорити про характер, самовіддачу, патріотизм і відповідальність. Але якщо команда не має зрозумілої організації гри, якщо футболісти не знають, як використовувати власні сильні якості, якщо немає взаєморозуміння між лініями, то жоден емоційний підйом нічого не вирішить.

І, як висновок. Якщо чесно, після цього інтерв’ю я став більше поважати Забарного. За його емоційну відвертість, за небажання ховатися за звичними післяматчевими поясненнями. Він не став говорити про невезіння, суддівство, важке поле чи якісь інші обставини, які так зручно виставляти виправданням.

Але чи розуміють це інші гравці? Чи почули вони в цих словах те, що, здається, намагався сказати Ілля?

І тут виникає набагато серйозніше запитання: чи справді футболісти збірної не можуть грати краще, ніж грають зараз, чи вони просто не розуміють, як саме повинні грати?

Не знаю. І не хочу вигадувати відповідь. Бо в першому випадку проблема кадрова, у другому — тренерська та організаційна. А можливо, маємо справу з обома проблемами водночас.

І все ж наприкінці хочеться сказати дещо про самого Забарного. Здається, він поступово стає лідером цієї збірної. Не за капітанською пов’язкою, не за гучними словами й не за посадою. А через готовність говорити те, про що інші, можливо, воліють мовчати.

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости