Дуля без маку...

В середині 60-их, памятаю, ще коли я був наївним пацаном, дуже популярною була книга про війну, про битву на Курській дузі - «Танки ідуть ромбом» (автор Ананьєв, якщо не помиляюсь). Ось цей ромб намагався вчора розгледіти в виконанні гравців Ворскли (як не як, а їх же тренує Скрипник) . Чесно кажучи, не дуже то я його й розгледів.

Якщо в першому таймі ще щось і продивлялось, то в другому він зник сніг в липні. Тому сказати, що Ворскла якимось пресингом сковувала атаку киян, я не можу. Не продивлялось. Не було видно. Не було пресингу. Були наші втрати.

Але й динамівці не знали що робити з м’ячем. Кияни десь відсотків сімдесят (якщо не більше) володіли м’ячем, але зуміли забити лише раз і всерйоз потурбувати Різника ще три – чотири рази (Лонвейк, Сирота, Караваєв, ну і Вівчаренко, який чомусь замість удару по порожнім воротам головою пробив вдовж воріт). А найбільш небезпечний момент в самому кінці гри створили нам самі полтавці, коли Скляр зрізав м’яч в свої ворота. Оце і все за 70% володіння м’ячем. Не густо.

Всі потуги киян забити виглядали дитячою казочкою. Все читалось захисниками Ворскли. Все було до нудьги академічно. Здавалось, що самі гравці засипають по ходу гри. Одним словом, як вже писав, Динамо грало без божого подиху, без іскри, без натхнення. Їх гра виглядала дулею без маку. Наскільки це було нецікаво, прісно и тривіально. Нетривіальноми виразами можна лише описати гру Динамо.

На відміну від гравців Динамо дуже сподобався Юрченко. На мою думку не Різник був 50% Ворскли, а якраз Юрченко. Не розумію, чому гравці, які розуміють гру і готові її вести, грають скрізь, але не в Динамо. До речі, Юрченко не підійшов нашому Луческу ще в Шахтарі, саме він спровадив його в Маріуполь (тоді ще в Іллічевець). Невже Луческу потрібні лише богатирі з квадратними метровими плечами і єдиною прямою звивиною в мізку. Вчора Юрченко знову і знову продемонстрував, що в футболі потрібно не тільки бицця-боротись, як думати. На жаль, в Динамо таких гравців майже немає, один – два та й все.

Друге. Сьогодні київські вболівальники в захваті від вчорашньої гри Лонвейка. Так, він освіжив гру Динамо. Але ж давайте будемо справедливими: його втрати зліва в опорній зоні дуже часто призводили до небезпечних атак на наші ворота. Сидорчук не встигав його страхувати. Якщо таке траплялось в грі з Ворсклою, то чи не виникне таке непорозуміння в грі з більш сильними суперниками, наприклад з тим же АЕКом чи Фенером? Не знаю.

Третє. Чи винен Сирота в голі, як часто тут пишуть? На мою думку, гол не провина Сироти. Він накрив Марлісона, який зумів лише поборотись за м’яч. Якщо хтось скаже, що відскок м’яча від бразильця в цьому випадку був передачею, то хай кинуть в мене каменюкою. Це був відскок в нікуди. Але в «нікуді» знаходився чомусь самотній Юрченко і не було Попова, який повинен бути там.

Повинен, але Попов, як часто з ним буває, не прочитав цього моменту. Попов вміє лише одне: грузити вперед лонгболи. Та хто скаже скільки його лонгболів дійшло до наших атакуючих гравців. Не рахував, але думаю жодного. Ну один, якщо бажаєте. Втрати м’яча Поповим в першому таймі зашкалювали навіть за звичну планку його втрат.

Четверте. Я не розумію, чому маючи час й перевагу Динамо не готувало атаку, а бездумно грузило й грузило м’яча вперед, ніби остання третина поля була змащена медом. Але на цьому все й скінчувалось. Кияни дуже рідко входили в карний майданчик, а били з нього ще рідше. Якщо з 18 ударів по воротам з карного майданчику ударили разів 5-ть, то це буде відмінним результатом. Але інші 13 раз то пуляли здалеку. Тому й xG, я думаю, буде дуже маленьким: десь 1…1,5. Не більше. Конвертація переваги володіння м’ячем в позиційну атаку відбувалась дуже рідко. Для цього потрібно мати не лише голову на плечах, але й дільного тренера, який би міг навчити гравців цьому. Але не будемо про болюче: про голову й про тренера.

І останнє. П’яте. Вихід Бєсєдіна був вироком для цієї гри. Саме з вихід цього опорного форварда відразу і однозначно вказав на те, що Динамо вийшло грати лонгболами, навісами, а не позиційними атаками. Бо Бєсєдін і позиційна атаки – це антиподи, це Санчо Панса без дон Кіхота. Хоч Бєсєдін нарешті, якось і скинув м’яча під удар, але ж весь інший час Бєсєдіна в грі то не було. Динамо грало вдесятьох проти заряджених одинадцяти справжніх мужиків. Друзі, я не розумію, скільки ще потрібно Ванату доказувати свою профпригодність.

Якщо Луческу залишиться, а все йде до цього, то Ванату, як і Забарному з Циганковим, потрібно змотувати вудки й накивати п’ятами з цього Динамо. Тільки з ким воно тоді залишиться: з Бєсєдіним і Поповим?

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости