Роль особистості

Реванш відбувся. Відбувся таки. Корявенький, незграбний, неоковирний, але все-таки відбувся. І це перше головне.

Друге головне, без якої реваншу, на мою думку, не було б.

Своєчасна заміна. І не Матвієнка…. То що Матвієнко знову зіграв на троєчку з мінусом, то його заміна напрошувалось сама собою.

По Матвієнко мене дивує одне: Микола, на жаль, привозить в трьох матчах підряд, але чомусь володіє необмеженою довірою Реброва і К. Чому? Питання не мене. До Реброва, який відповідаючи на подібний запит журналіста на прес-конференції, сказав, що він так бачить… Ну що ж це його бачення. Може щось колись видимось і ми…

Я про іншу заміну. Про заміну Малиновського на Буяльського. Але давайте скажемо відразу, що Малиновський зібрав добре. Не гірше Ярмоленко, якому Ребров дав зіграти майже всю гру. На мою думку, Руслан зіграв навіть краще капітана, який виглядав втомленим вже на першій хвилині гри і який гальмував правий край атаки нашої збірної. На мою думку його удар в поперечку, якби Ванат на заліз в офсайд, міг би ввійти в анали історії нашої збірної. Але

Але в побудові гри від Реброва він вчора був зайвим. На жаль. Вчора в збірній України грали на атаку і Судаков, і Ярмоленко, і Циганков, той же Малиновський, та й Степаненко прибігав на допомогу півзазисникам, але на вістрі грав один Ванат. Тобто піднощиків снарядів до гармати було досить, навіть надмірно досить, стріляючий також був, але не було навідника. Ванат стріляв, але стріляв навмання і не тому що так вийшло, а тому що не було того, хто б міг віддати йому ювелірний асист. Згадайте, що всі передачі йшли Ванату так, що за них потрібно було боротись. Владислав боровся за них, старався, але його старання межувало не з жорсткістю, а жорстокістю, з перебільшеним бажанням щось комусь довести. Тому і йшов Влад в кістку і коли потрібно було йти, і, в більшості випадків, коли цього не потрібно було робити. Тому його заміна була виправданою.

Малиновський також бачачи безплідність своїх старань, став психувати, рубати суперників і здавалось, що він не дограє матч і його персональна червона карточка не за горою. Тому і його потрібно було міняти…

Буяльський, що вийшов за заміну, саме і став тим навідником, що нашу гармату з пукалки - сорокап'ятки перетворив на HIMARS.

Згадайте, саме він скинув м’яча Ярмоленко, що призвело до другого переможного пенальті.
Згадайте, як він ще декілька разів віддавав в штрафний майданчик під продовження атаки м’яча.

Я не здивуюсь, якщо Михайло Смоловий підрахує, що Віталій найбільше торкався м’яча в карній площадці. Згідно Whoscored Віталій двічі завдавав ударів по воротам і всі удари були в ствір, він віддав 20 передач з 85-ти відсотками точності, що для атакуючого гравця є дуже високим показником. Той же Ярмоленко, що зіграв на 55 хвилин більше, віддав лише 25 пасів з 80-ти відсотковою точністю. Іншими слвами, вихід Буяльського перевернув гру і спрямував її до перемоги.

Роль особистості в історії комуністичні ідеологи применшували і применшують. Але в футболі применшувати не потрібно і не варто. Бо саме гравці, що дружать з головою, а не з татуювальниками в модних салонах, вирішують долю матчу на свою користь.

Реброву потрібно ще багато, дуже багато, працювати, щоб наша збірна команда виглядала не як 11 самотніх гравців, а стала єдиною командою в своєму русі до перемоги. І що стало очевидним з вчорашньої гра: команді потрібні не тільки м’язи, але й мізки, потрібні світлі голови зі звивистою сірою речовиною, в якій рояться нестандартні думки щодо такої простою, здавалось би, гри.

З повагою,
Скіф.

P.S. А англійці тим часом без будь-якихось зусиль громлять Північну Македодію (7:0), від якої ми ледве відскочили

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости