Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Лондонська соната в Києві, або мій перший організований виїзд на ЛЧ (remix)

2024-01-23 01:23 Як я вже розповідав, після першого знайомства із Лігою Чемпіонів та трохи екстримального повернення додому після ... Лондонська соната в Києві, або мій перший організований виїзд на ЛЧ (remix)

Як я вже розповідав, після першого знайомства із Лігою Чемпіонів та трохи екстримального повернення додому після матчу "Динамо" - "Локо", я зрозумів, що дивитися матчі ЛЧ по телевізору більше не зможу.

Це видовище треба бачити на власні очі. І ось, зваживши всі за та проти, вирішив спробувати організувати поїздку на футбол.

Трохи менше місяця залишалося до матчу "Динамо" Київ - "Арсенал" Лондон. Вирішив взятися до справи. В тому що у Хмельницькому назбирається 40-45 чоловік, бажаючих поїхати на матч Ліги Чемпіонів, я, чомусь, не сумнівався анітрішечки.

Перш за все, я вирішив знайти транспорт. Хмельничани знають про автобуси "Ман" які курсують у нашому місті за маршрутами № 21 та № 51.

Чомусь думка про подорож на матч саме у такому автобусі першою спала мені на думку. Сів у цей маршрутний автобус та в кондуктора дізнався про те хто є власником цього автобуса, взяв його мобільний телефон.

Я зателефонував господарю, розповів про майбутню подорож, та дізнався скільки буде коштувати поїздка у Київ. До речі, в цьому автобусі 49 пассажирських місць. Цей факт потішив мене. Подумав як добре що так багато людей зможуть поїхати зі мною в Київ на футбол.

Далі сміливо міг займатися пошуком, набором людей бажаючих поїхати на Лігу Чемпіонів. Спочатку я провів опитування на роботі, а точніше у своїй частині де я служу.

Сказати, що підсумками опитування був розчарований - нічого не сказати! Виявляється що вболівальників дуже багато, мало не кожен другий, а поїхати на футбол бажаючих виявилося зовсім обмаль.

Лише четверо чоловік (Сергій Шимков, Вітя Гончар, Вадим Калиниченко та Володя Євдоченко) зголосилися поїхати, та ще один підполковник побажав зробити подарунок для свого неповнолітнього сина, подарувавши йому поїздку у Київ на матч улюбеного Динамо.

У черговому номері щотижневника "Футбол" Артем Франков сповістив про те, якого числа розпочинається продаж квитків на матч з "Арсеналом" . Також бупа інформація по якій ціні реалізуватимуться квитки. Після цього я вирішив приступити до пошуку людей котрі хочуть поїхати у Київ на футбол.

Мені одразу спало на думку, що на стадіоні під час матчу нашого хмельницького "Поділля" точно зможу знайти вболівальників, котрі захотять поїхати у Київ на футбол. Крім того я роздрукував та розклеїв по місту з десяток оголошеннь такого змісту:

" 21 жовтня 2003 року організовується поїздка на матч Ліги Чемпіонів "Динамо" Київ - "Арсенал" Лондон. Поїздка здійснюватиметься комфортабельним автобусом "Ман". Від"їзд у день матчу 21 жовтня о 10:00 від кас стадіону "Поділля". Повернення олразу по закінченню гри. Вартісь проїзду разом із варітстю квитків на матч 45 гривень."

Та вказав свій номер телефону.

Я порахував що квитки буду купувати по 20 гривень. Решта піде на аренду автобуса, а також на те що я наперед поїду в Київ за квитками.

Наміру наживатися я не мав ніякого, я все чітко вирахував, і вийшло що з чоловіка має бути 43-44 грн.

Єдине що зробив для себе, це те що власних грошей ні на квиток, ні на проїзд я витрачати не буду.

(Багато пізніше мої друзі дорікали мені, мовляв я даремно займався альтруїзмом, треба було більше брати , щоб мати собі певний навар. Але мене не цікавив навар. Я хотів бути на футболі, на Лізі Чемпіонів, підтримувати свою улюблену команду)

Коли до запланованої поїздки залишалося трохи більше двох тижнів, я пішов на матч нашого хмельницького "Поділля" у першій лізі. Там перед перервою підійшов до диктора та попросив прочитати те саме оголошення, лише добавив що всіх бажаючих записатися буду чекати після закінчення матчу біля старих кас стадіону. Дав йому 5 гривень за цю посоугу.

Диктор виконав моє прохання, він двічи, в перерві та по закінченню матчу прочитав моє оголошення. По тому який гул пройшов над стадіоном, я подумав що одного автобуса мабуть буде мало)

Після матчу пішов до старих кас. Мої сподівання виявилися не марні. Там стояв великий натовп із приблизно 50-60 чоловік. Підійшов до них та став у центрі кола. Повідомив всім, що це я організовую поїздку та розказав як все це має відбуватися. Люди задавали питання, а я на них терпляче відповідав.

Крім того показав всім своє службове посвідчення, сказав хто я. Люди підходили ближче, здавали гроші , а я записував приізвища, імена та номера телефонів у зошит.

Все таки наш народ добрий та наївний. Ось так спокійно здавали по 45 гривень абсолютно не знайомій людині. Але як мені потім сказав один хлопець, з яким ми потоваришували і дружимо до цих пір, моя військова форма, погони прапорщика, та добрі очі справили на них враження, що всі вони зрозуміли те що обманювати я не буду.

Сказав людям, що на днях поїду у Київ за квитками, і про наявність квитків вони зможуть дізнатись, подзвонивши мені на мобільний або домашній телефон.

43 чоловіка я записав біля стадіона менше ніж за годину ( четверо друзів-сослуживців, син підполковника, та я були записані ще раніше) Ще раз перевіривши що у моєму зошиті записано 49 чоловік, із повними кишенями грошей, я пішов додому.

Коли настав той день, що квитки вже мали з"явитися у продажу, поїхав у Київ. Приїхавши вранці до Києва, я одразу на метро поїхав на Республіканський стадіон.

Тогодня у Києві не вщухав дощ, і я добряче змок поки дістався до стадіону. Вийшов з метро і мало не бігом направився до кас. На моє щастя людей біля кас не було зовсім. А із всіх трьох чи чотирьох (на пам"ятаю вже точно) віконечок відчинене було лише одне. Підійшов до нього, дістав гроші і попросив 49 квитків по 20 гривень. Жінка похилого віку чимало здивувалась такій кількості, та запитала мене чому так багато. Розповів їй всю історію, трішечки обманувши її, бо представився як очільник хмельницького фан-клубу Динамо Київ. Вона залюбки видала мені всі квитки, і ми навіть трохи розговорилися.

Виявилося що звуть її Олена Христофорівна Гуц, диктор стадіону "Динамо", саме її гарний голос чули ми завжди під час матчів на стадіоні "Динамо". Вона сказала, що підробляє ще трохи касиром, адже гроші зайві не бувають. Олена Христофорівна розповіла мені що вона вже давно працює у ФК "Динамо", пам"ятає Лобановського ще молодим, та багато інших історій розповіла мені ця чудова жінка. Я стояв біля віконечка і вже не помічав дощу і того що промок до нитки. Схаменувся лише тоді, коли побачив що мені потрібно поспішати на залізничний вокзал, бо вже скоро відходить мій потяг на Хмельницький.

Я взяв мобільний Олени Христофорівни та пообіцяв що буду тепер зустрічатися із нею неодноразово, адже я планую відтепер завжди їздити у Київ на матчі Ліги Чемпіонів

Благополучно діставшись додому, зайшов до квартири і з порогу мене огорошила дружина. Вона повідомила мене про те, що наш телефон не замовкав ні на хвилину. Десятки дзвінків, люди цікавляться наявністю квитків, дехто ще хотів записатися. В підвердження цих слів задзеленчав домашній телефон.

Я терпляче пояснив все людині, поклав слухавку аж ось пролунав новий дзвінок. Дружина висказала все що думає про мене, про тих хто дзвонить та про мої поїздки.

Настав день від"їзду. Зазделегідь замовивши у художника Світлани, що працює у нашій частині, плакат, з написом "МИ ВБОЛІВАЄМО ЗА ДИНАМО КИЇВ", та поклеївши його на автобусному вікні, разом із шофером під"їхали о 10 ранку до місця збору. Перед входом в автобус я видав всім квитки і ми вирішили у подорож.

Це була дивна подорож! Ще не виїхавши за межі Хмельницького народ почав пити. Пили, як ви самі розумієте, не чай! Їхали ми довго, бо мало не кожної півгодини автобус зупинявся, щоб люди сходили в туалет. Всі жваво сперечалися про майбутній матч, були збуджені та щасливі від поїздки.

Тверезими були мабуть лише я та водій. Хоча ні, я був п"яний тим невідомим раніше мені почуттям гордості. Мене переповнювала та п"янила радість від того, що я здійснив свою мрію, та організував поїздку у Київ на Лігу Чемпіонів. А спиртного до матчу я тоді ані краплі не вживав. Такий у мене був забобон.

Починало темніти. Близько 17 години ми в"їхали у Київ. Сказав шоферу, що спочатку ми поїдемо на Байкове кладовище, до Лобановського, та розказав як туда їхати. Всім ця моя затія сподобалася і було сприйнято на ура!

Після того ми поїхали до стадіону. Я порадив водію, що краще припаркуватися на бульварі Лесі Українки. Ми приїхали туди, та знайшли собі місце для парковки. Потроху прибували автобуси із такими ж вболівальниками із інших міст України.

Перед тим як всі вийдуть із автобуса, я голосно, наскільки це було можливо, повідомив всім де стоїть наш автобус. Як його знайти після матчу, тощо. Навіть вказав орієнтири, там така висока будівля біля Палацу Спорту на ній написано величезними літерами JVC. Це був один орієнтир, а другий, ближче до Республіканського, також висока будівля із написом Panasonic, порадив всім після матчу орієнтуватися по цим написам і так легко буде дістатися до бульвару Лесі Українки.

Останні хвилини матчу, рахунок 2-1 на нашу користь. Аглійці шалено атакують ворота Шовковського. Із Серьогою Шимковим та Вітею Гончаром безперевно куримо, підпалююючи одну цигарку від іншої. Коли на останніх секундах, у цілковитій тиші, після подачі кутового та удару головою Кембелла м"яч потрапив у поперечину - дзвін поперечини і дотепер у мене в вухах. Одразу по стадіону, було добре чути, пройшло таке собі зітхання полегчення. А ще за пару секунд пролунав фінальний свисток.

Стадіон шалено взревів та люди почали обніматися, цілуватися та радіти нашій перемозі. Мене обслинив своїми поцілунками п"яний сусід, але мене це не розсердило зовсім. Щасливі ми повернулися на бульвар Лесі Українки до автобуса і тут мене чекало розчарування.

Виявилось що ми прийшли перші і ще нікого не має. Але потроху люди підходили. Всі жваво обговорювали перепитії матчу. Вже після опівночі я неймовірними зусиллями загнав всіх в автобус, та став перевіряти наявність людей. Виявилось що ще п"ятьох чоловік немає. Пройшло хвилин двадцять - ще троє підійшло. Не вистачало лише двох. На годиннику вже було більше першої години ночі. На бульварі Лесі Українки залишився лише наш автобус, всі інші роз"їхалися по своїм містам. Сказавши всім, щоб були біля автобуса і далеко не йшли, я пішов назад. По тій дорозі до стадіону куда всі йшли на футбол. В районі Палацу Спорту знайшов свою пропажу.

Обидва добре п"яненьки сиділи на тротуарі, а перед ними стояла напівпорожня пляшка горілки. Вони собі щось обговорювали, мабуть нещодавно закінчившийся матч, і не звертали на мене ніякої уваги. На запитання чому вони не пішли до автобуса, один із них відповів:

  • Т-так ти сам ск-казав, щоб ззнайти н-н-напис JVC,ось ммми і знайшли.

Сміх та й годі.

Дорога додому пройшла значно легше, бо всі були втомлені і спали. Я випив свою законну соточку за перемогу "Динамо" та сидів біля шофера і ми всю дорогу говорили з ним на різноманітні теми.

Потрібно відзначити, що шофер автобуса сильний професіонал. Він чудово володіє навиками водіння автобуса, про що я неоднарозово переконувався спостерігаючи як він їздить у Хмельницькому по своєму маршруту.

Водії маршруток та тролейбусів дали йому кличку "Олежка безкришний" Після того як ми виїхали за межі Києва о 02:45, а о 06:00 вже в"їжджали у Хмельницький із сторони Лезнево, я зрозумів що ця кличка йому підходить на всі 100% !

Не дивлячись на всі нерви витрачені під час організації та здійснення цієї поїздки, я вирішив і в майбутньому здійснювати такі поїздки. Це мені вдавалося ще неоднаразово. І щоразу ці поїздки були сповенні різноманітним пригодами.

Але це вже зовсім інша історія

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости

23.01.2024, 01:23
auto-andrj-bortnk
Статус:
Старожил (760 комментариев)
Подписчиков:
2
Медали:
Выбор редакции × 1

Еще на эту тему

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть