Друзі, пам’ятаєте, як за часів пізнього Луческу дуже багато з нас мріяв, щоб Динамо очолив Вернидуб.
Вчорашня гра Кривбасу з чеською Вікторією багатьом знову і знову ( а декому, можливо, вперше) довела, що тренером київського Динамо можуть бути багато хто, але не Вернидуб. Тобто - не Вернидуб і подібні йому коучі (а таких тренерів велика гарба з маленьким возиком).
Так, чесне слово, я поважаю тренера Юрія Миколайовича, хоч вже забув за що. Мабуть за те, що його команди не волинять, не здаються, склавши руки, а завжди йдуть вперед, вперед і знову вперед на четвертій чи п’ятій швидкості, намагаючись виграти. Для українського футболу така гра – це вже подія.
Але ж друзі, чи можна назвати футболом те, в що грають команди Вернидуба. Футбола там і не стояло. Боротьба гренадерів, а по суті гладіаторів, за кожний клаптик, біготня коней на іподромі, пуляння м’яча подалі від рідного карного майданчика, фол за фолом, щоб налякати крихкого суперника – на жаль, це і є футбол Вернидуба. По суті – це весь український футбол, але у Вернидуба він найбільш вишколений. Дивлячись такий футбол, спостерігаючи вчорашню гру з чеською Вікторією і, до того ж, вболіваючи за триклятий вернидубівський Кривбас, знову і знову згадую Одесу зі знаменитим «Вы шо, з мозгами поссорились?».
Саме так, бо команда Кривбас, як не прикро, постійно нагадує крилату фразу про розумного сина і сина – футболіста.
Скажіть буть – ласка, Ви вчора бачили хоч одну осмислену вдумливу позиційну атаку від Кривбаса, яка б завершилась ударом по воротам. Криворіжці за всю гру 61 раз ввійшли в останню третину поля (до речі чехи – 91 раз), але вигадати хай щось з області футболу вони не змогли. Вам вчора вдалось побачити хоч манюхесеньку крихту футбольного інтелекту у того ж самого суперактивного Принца Аду, учня апостола фізичного?
І не могло вдатись. Бо команди пана Юрія дуже рідко грають в футбол, який ми можемо назвати осмисленим. І як вирок, за вісім сезонів тренування Вернидубом Зорі ця команда лише одного разу змогла взяти третє місце. В сезоні 2016/2017 року, коли, як пам’ятаєте, якимось чином в Зорю занесло на сезон Форстера і Пауліньо. До речі, після Вернидуба Зоря за три сезону Скрипника двічі ставала бронзовим призером. Є різниця?
А багато з нас кричать: «Давай в Динамо (в збірну) Вернидуба!».
Вернидубівські апологети можуть сказати, що у нього ніколи не грали гравці рівня Мессі чи КРО, або хоча б Бєлькевича з Тейшейром і Марлосом. Так, вірно, але потрібно сказати, що не тільки Мессі, а і, навіть, Піхальонок ніколи би не грали в командах Вернидуба, тому що навряд би вписались в його екстенсивно інтенсивні команди, команди бігунців на межі фізичних можливостей.
До речі, у Юрія Миколайовича грали, крім згаданих вже Фостера і Пауліньо, і Маліновський, і Караваєв, і Каменюка, і Чечер, і Соболь, і Любенович, і Петряк з тим же Кулачем… Тобто хоч і не суперзірки, але й не останні люди в нашому футболі. А що на виході? Одне - однісіньке третє місце за вісім сезонів.
Команда Вернидуба - це, як вірно охрестили вболівальники, «команда мужиків». Справжніх мужиків, чесних і відважних, мужиків, що вміють боротись, битись і добиватись свого, але, на жаль, це команда мужиків, що спочатку роблять і лише потім думають. Команда принців аду…
Саме таку команду ми бачили вчора: 21 фол (у чехів – 10), чотири жовті картки (у чехів – нуль) і лише 8 ударів по воротам в той час, коли потрібно було вигравати (у чехів – 16 ударів).
Може я помиляюсь, але я не бачу, щоб пан Юрій був готовий вчитись, вчитись ГРАТИ в футбол, вчитись будувати позиційні атаки, вчитись виходити з захисту не лонгболами, а передачами, які б починали атаку і т.д. Ну не бачу я цього. Його «его» значно переважає його бажання вчитись. Всі його команди, всі як один, це команди мужиків – гладіаторів, які готові ВМЕРТИ заради команди і того ж Вернидуба, але не готові включити інтелект і ОБІГРАТИ суперника.
На мою, можливо помилкову, думку майбутнє українського футболу не за Вернидубом і йому подібними тренерами, а за умовними Лупашками…
Під умовним Лупашко я розумію тренера, який вчиться і готовий далі вчитись сучасному інтелектуальному футболу і навчити грати в нього свої команди. А це, до речі, значно тяжче, чим робити базар, як кажуть в Одесі, і ГНАТИ команду вперед.
До речі, хотілось би помилитись, нинішнього Шовковського, як і Реброва, в цьому рейтингу я б поставив десь між Вернидубом і умовним Лупашко. Але це вже інша тема.
Ось чому, поважаючи Юрія Миколайовичая, не хочу, щоб він, нинішній успішний для України тренер, ні за яких обставин не став тренером як нашого з Вами Динамо, так і збірної України. Якщо ж це якимось неймовірним чином станеться, то і Динамо, і збірна України стануть Кривбасами…
З повагою,
Скіф
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости