Відповідаю...

До мене звернувся пан Зеленка в одному зі своїх коментарів до мого посту.

«Вашу постоянную позицию понять не могу: все время описываете невысокие качества игроков, но вину за это низкое качество предъявляете очередному тренеру сборной. И после Реброва они останутся с тем же самым качеством. Вряд ли вы этого не осознаете».

Що ж потрібно відповісти. Це звичайно не лист Маркса Вендемаейєру чи Бєлінського до Гоголя, які ми повинні були колись читати в школі чи в інституті і які більшість з нас не читала (читати чужі листи западло). Тому, якщо хто – небуть не бажає – не читайте.

Шановний пан Зеленка пише, що я весь час описую невисокі якості гравців. Дивно, бо я завжди вдень і вночі намагаюсь сказати, що наші гравці все –таки небезталанні. Звичайно вони не Мессі з Криштіаном Роналду в одній упаковці, і навіть не Салахи з де Брюйне. Але вони й не гравці класу команди «Шлях Ілліча». Гравці нашої збірної, на мою думку, є гравцями середнього європейського класу, а дехто, навіть вище. То й же Циганков з Забарним чи Судаков з Бражко (та і інші) можуть і повинні грати не в сільських клубах українських латифундистів, а в клубах з чемпіонатів топ-5, і не в тих, хто там замикає там турнірну таблицю, а в тих хто бореться за вихід в європейські кубки.

Повторюю, знову і знову, що технічно наші гравці не поступаються середнім як європейським футболістам, так і футболістам з Латинської Америки чи Африки, хоч вони і не Пеле з Марадонами, але вони й не Старостіни з Граматикопуло.

Але є одна суттєва відмінність. Футбол в головах, мізках наших гравців, це футбол мабуть, навіть, не вчорашнього дня. Сучасний футбол – це, як вчив ще недавно Лобановський, в першу чергу гра без м’яча і гра - розуміння куди потрібно направити м’яча через мить, коли в тебе його ще немає. В умовах великої щільності гри потрібно вміти цю щільність розривати. На жаль, наших гравців цьому ні в академіях, ні в клубах цьому не навчили ( хоч може і вчили, але мимохідь). Лише одиниці (їх можна порахувати на пальцях одної руки) здатні бачити гру наперед.

І саме тут потрібен тренер – вчитель футболу. А наші тренери, на жаль, не вчителі, вони швидше командири (як на жаль і Ребров, як мені здається), бо поставлені в такі рамки, що їм потрібно вигравати турніри, а не ставити гру.

І тому часто (та що там часто – постійно) на рівні U-17 ми чуємо російський мат – перемат, що є класичним брендом майже всього нашого тренерського цеху. Рівень нашого тренерського цеху – це рівень семикласника вечірньої школи.

Здавалось, що тут могла б допомогти та сама школа PASS, але вона відкидається нашими горе - спеціалістами народного фольклору як чужорідне тіло, як злоякісна пухлина. З такими тренерами кашу можна зварити лише з сокири.

Але дай нашим хлопцям тямущого спеціаліста, який зможе поставити гру навіть з тими, кого ми рахуємо безперспективними, то така команда може наробити шурхіту не тільки у нас, але і десь там, за Тисою з Бугом, бо ще Наполеон стверджував, що військо баранів під керівництвом лева, завжди переможе військо левів під керівництвом барана. Згадайте як апатичний Груші, маючи добірну армію, не зумів прийти на допомогу тому ж Бонапарту під Ватерлоо і це закінчилось островом Святої Олени. І, приклад навпаки: генерал Рокоссовський в липні 41-го року з декількома офіцерами зупинив і підкорядкував собі драпаючі зостатки армій Коробкова, Ремезова, Лукіна ( 4-та, 20-таі 16 -та радянські армії першого складу) і зупинив німців під Ярцевом.

Теж і в футболі. Непоказний Кривбас під орудою більш-менш вправного Вернидуба стає в УПЛ бойовою силою (на жаль лише в Україні). Згадайте як паралічна Зоря, керована Ван Левеном, раптово з нічого стала призером першості УПЛ і як вона розтанула при наступниках голландця.

Так, це приклади про прості посередні команди, які під керівництвом таких же посередніх спеціалістів, а не спеціалістів - перекоти-поле ставали призерами наших першостей. Але якщо хочете більшого, згадайте як Динамо після Сабо тим же складом заграло в руках Лобановського в кінці 90-их. Чи той же Спартак після Гуляєва і Крутикова під орудою Бєскова з маловідомими гравцями заграв так, що ставав чемпіоном тої нашої країни, обігруючи наше з вами, колеги, Динамо.

Я звичайно, пане Зеленка, пишу не про ту сіру масу гравців, які називають себе футболістами, мандруючи з команди в команду. Такі гравці завжди були і вони ще будуть і будуть. Їх клас – це клас колгоспних аматорських команд.

Але, слава богу, поки (саме поки) не вони визначають клас нашого футболу, хоч в умовах дефіциту вдумливих тренерів їх частка росте. Не їх вина, що вони бідні як технічно, так і тактично. Їх просто не вчили грати в футбол. Їх вчили перемагати. Таких гравців у нас багато, але, повторюю, що слава богу, у нас поки є кому грати в збірній і в командах, що бажають грати в Європі.

Згоден також з паном Зеленкою, що нинішні гравці збірної залишаться такими ж і після Реброва. Але згоден з однією умовою. Технічно так, а ментально – не знаю. Якщо новий тренер зумовить цих гравців грати не на мандражі, якщо новий тренер привчить їх до своєї філософії гри (можливо навіть такої як була у Петракова, хоча б звичайно хотілось би щоб грали, як грали у Шевченко), якщо новий тренер почне довіряти гравцям, а не корити їх за помилки і звинувачувати тільки їх в поразках, якщо, нарешті, встановиться сінергія гравців і тренера, як це було за часів Шевченко, то навіть з цими гравцями ми зможемо обігрувати і Албанію, і Чехію, і, більше того, грузинів чи поляків з бельгійцями.

І потрібно зрозуміти нарешті, що наша збірна в поточний час, та і раніше, є міцною посередньою командою, якої вдавалось інколи підскочити до гурту великих збірних. Але ніколи не доводилось утриматись там.

Якось так. Вибачаюсь за багатослівство.

З повагою,
Скіф.