Зі слів Кабаєва в перерві гри в роздягальні киян лунав хижий рик Шовковського, потужністю в термоядерну бомбу, і мабуть літали невпізнані літаючі об’єкти типу бутсів та стільців. Цього і потрібно було чекати, бо так як грали динамівці в першій половині українського ель-класико, то говорити щось про футбол можна лише базарними балачками нецензурною лексикою.
Бо не то Шахтар домігся переваги в два голи, то Динамо дарувало їм ходити з козирей. Спочатку Михавко видав дві помилки за 5 секунд, привізши пенальті в свої ворота, а потім Нещерет в простій ситуації, перев’язавши м’яча бантиком, дарував його Егіналду. До речі, після п'ятою хвилини Михавко все -таки заграв і заграв надійно, але перший гол, як не крути і як не верти, є голом імені Тараса.
Що робили в першому таймі наші корифеї (Буяльський, Ярмоленко, Шапаренко) можна лише гадати, бо розгледіти їх дії на полі навіть під електронний мікроскоп не вдасться. Їх просто не було. Здається лише Ванат з Дубінчаком не кинули боротись і щось намагались створити. І створили: один удар головою Ваната в напрямку воріт. А центр поля, в якому залишився один Михайленко, бо Шапаренко кинув його, повністю перейшов під власність Матвієнко і Марлона Гомеса.
Та, якщо чесно, мене не покидало відчуття, що в другому таймі малюнок гри зміниться. Бо вже звик, що Динамо майже завжди паскудно грає в першому таймі і набирає обертів лише після накачок Шовковського в другому. І, по-друге, знаючи, що хоч двічі по два чотири, то у Пушича це майже завжди – три, тим більше, що незважаючи на показну активність, Шахтар після другого голу майже нічого не створив. Навіть завжди активний і блискучий Кевін кудись зник: мабуть пішов вирішувати фатальну проблему загадки добутку два по два.
Так воно й вийшло. Майже не витрачені дюраселі динамівців запрацювали на всю потужність зразу після перерви. З’явились моменти, появились удари, затріщала штанга і , як апофеоз, удар головою Ваната з відмінної передачі того ж таки Дубінчака та неоковирна спроба відбити ногою м’яча Різником. Здавалось ще чуть-чуть, трохи – трохи і Шахтар рухне, як підпилений стовп.
Але ємкість дюраселей все ж таки не безмежна. І десь з 73..75-ої хвилини мегавати «ентузізізму», підігріті горлянкою Шовковського, перетворились в жалюгідні мілівати, що були здатні лише доставляти м’яч до меж карного майданчика гірників і втрачати його там.
Та, дякуючи богу, на допомогу киянам прийшов Пушич, для якого найбільшим бажанням, здається, є звільнення з цієї гірничої сковорідки і втеча до Арне Слота. Він робить все для цього, а його чомусь не звільняють і не звільняють, незважаючи на «подвиги» з Поліссям, Олександрією і Колосом (можливо вся справа в компенсації).
Бо як можна оцінити заміну найбільш активного гравця гірників Марлона Гомеса на Назарину, який в гру так і не зумів ввійти? Бо як оцінити постріл у власне в чоло з виходом на заміну Траоре, корисність якого в грі на утримання рахунку дорівнює абсолютному нулю, що було доведено ще в грі між цими командами в першому колі. Це були не помилки, це була не катастрофа, це - абсолютна відсутність ідей в управлінні командою.
На мою думку, нерішучість, безхарактерність, мягкотілість досить таки вправних гравців, що призвели до того, що Шахтар бореться лише за срібло, є результатом управління Пушича і його і сеньйора – Срни.
І якщо літом менеджмент Шахтаря все – таки проснеться з летаргічної сплячки, перестане вважати, що весь світ обертається навкруги Срни з Палкіним, поставить у руля рішучого коуча, який заставить гравців грати не від воріт до воріт, а від паркана і до горизонту, то Динамо в майбутньому сезоні буде непереливки, якщо звичайно Динамо не посилиться не тільки гравцями, але й сучасними ідеями гри. Бо, на жаль, нинішнє Динамо, як гравці так і менеджмент, може і вміє перегравати суперників лише за рахунок бажання і фізпідготовки. А цього, як показала практика, в єврокубках буде не досить. Дюраселей не вистачить.
А нині буде радіти черговому чемпіонству киян. Хоча з чого тут радіти?…
З повагою,
Скіф.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости