Битва титанів...

Вчора в «битві титанів» офіційно виграло Динамо, а де – факто програв Микола Балакін, двократний найкращий арбітр УПЛ останніх сезонів.

Хоч дивовижного в першому таймі було безліч, як в роулінговському Поттері: і відмінений чистий гол Емерлаху (на мою думку), і призначений ВАРом дійсний пенальті, і непомічений ніким з купи арбітрів борцівський кидок Пономаренком Гуцуляка в своєму карному майданчику під час кутового, здається, і бандинський удар по нозі Емерлаху Біловаром, і неоднозначне падіння Волошина в карному майданчику Полісся.

Тому ж відповіді на питання, що це було у мене немає. Найбільш вірогідно, що Балакін з Шурманом хильнули за прекрасних жінок ще до гри. Бо інше нічого в голову не приходить: ну не навмисно ж Балакін так судив гру.

Чесно, не розумію, як можна призначати на гру Динамо арбітра родом з Києва, офіційного мешканця Київської області, дід і дядько якого грали за Динамо. До речі, Трансфермаркт пише, що Балакін проживає в Києві.

Вчора, як арбітр, Балакін повністю втратив ритм гри, повівшись на підказки славнозвісного Дениса Шурмана, якийпо дивовижній випадковості виявився також з Київської області, аж з Вишневого, з села, що знаходиться в 1-2 км від окружної київської дороги. Пам’ятаєте, як цей Шурман врятував киян від поразки в грі з Оболонню осінню минулого року. Тоді про цей порятунок лише лінивий не говорив і не писав. Навіть постійно захищаючий арбітрів Ріццолі тоді писав, що арбітр помилився.

Одним словом футболу було мало, а арбітра багато.

А якщо по грі, то Полісся розчарувало. Все-таки після ЛНЗ від ротанців очікувалось чогось більшого, чогось неординарного. Однак не дочекались. Так, вони можуть нарікати на арбітраж, на ВАР, писати в дисциплінарний комітет листи (і правильно зроблять), але два голи Пономаренко нікуди-то не дінуться. Спочатку Волинець з Сарапієм такого борщу наварили, що й Клотенко позаздрить, а потім в Поліссі не знайшлось жодної протитанкової гармати, щоб зупинити танк МП (Матвій Пономаренко).

Щоб Ротань не розповідав, про щоб він не кумекав, але Полісся в другому таймі на полі не було. Єдиний небезпечний удар Сарапія витягнув Нещерет. І все…

Так що ми бачили? Ми бачили, як одна команда (Динамо) тяжким танком МП пройшлась по іншій, засушила гру і отримала перемогу. Мереживо Полісся виявилось житомирськими шкарпетками.

Тому, друзі, все ясно: Полісся цього складу ніколи стане чемпіонами. Немає в команди чемпіонської закваски, а відчуття меншовартості нікуди не зникло. Якщо команда, в яку влито стільки мільйонів тугриків, абсолютно нічого не може протиставити сірій, малотехнічній, хоч і фізично сильній команді, то очікувати звитяг від такої команди не варто.

Чесно кажучи, мені таке Динамо не подобається від слова зовсім, але якщо воно перемагає, якщо воно буде вигравати не тільки у Полісся, а, дай бог, і в Шахтаря з кіпрськими клубами, то хай буде і таке Динамо.

І два слова про Пономаренко. Динамо потрібен такий гравець. Нахабний, злий яструб, який очікує свій момент і не прогавить його. Пономаренко - не Шевченко, Пономаренко – не Блохін, Пономаренко – не Онищенко, Пономаренко навіть не Шацький, але якщо забиває, то хай забиває. Він чимось нагадує мені такого ж танка часів СРСР – Берадора Абдураїмова з Пахтакору, який хоч і не був високим (всього 176 см), але фізично міцним і по – хижацькому злим до футболу. І наколотив більше 100 голів в першостях тої нашої країни.

Так, Матвій - не гравець рівня збірної, але якщо в збірній не вистачає футбольних хижаків, то чому б не спробувати. Але чомусь мені здається, що Пономаренко може переоцінити себе. І застигнути на цьому танковому рівні.

До того ж, я не вірю, що малотехнічний, малопресингуючий Пономаренко (188 см) щось зможе зробити зі шведськими центральними захисниками такої ж статури і з багатим досвідом гри за клуби топ-5 (Гін – 191 см, Аталанта; Старфельд – 187 см, Сельта; Ліндельоф – 188, Астон Віла). А нашій збірній потрібно перемагати саме шведів.

Так що, друзі, шлях до срібної медалі Динамо собі розчистило. А перше? Подивимось з таким Шахтарем…

З повагою,
Скіф.