Дещо після фанфар

Вчора я написав компліментарний пост щодо гри збірної України в першій грі під орудою Мальдери. Та, чесно кажучи, ця гра, незважаючи на позитивний результат, дала дуже багато питань.

Хочу торкнутись деяких з них.

Перше. Про проблему правого захисника писали всі кому не лінь. І це факт, бо Романчук, як і Бондар, ніякий не правий захисник.

Та все ж таки думаю, що проблема правого бека може бути вирішена: є Конопля, є Сич, є Крупський. До того ж можна грати в три центральних захисника, хоч я не бачу доброго правого латераля.

Друге. На мою думку є проблема більша, ніж біда з правим захисником. У нас абсолютно немає якісного лівого вінгера, який в сучасному футболі не просто фланговий бігунок, а джерело гостроти й ширини. Судаков, як підтвердила недільна гра, абсолютно не вінгер.

В минулій грі лівого вінгера після самоусуненні Судакова грав по суті Миколенко, якому поляки особливо не надоїдали. Але ж так буде не завжди. Вже в наступній грі з данцями у Миколенко буде куди більше роботи.

Хто ще?

Є Назаренко, але він більше бігунок, ніж мислитель. Є ще Велетень, який володіє швидкістю, вміє відкриватись і розуміє гру - та його чомусь в збірну не беруть. Є Зубков, якого ще Шевченко майстрував лівим вінгером, але все ж таки нашому турецькому легіонеру звичніше грати праворуч. Можна ще перебудовувати Циганкова, але Віктор значно корисніший на своєму правому фланзі.

Звичайно команда може грати і без топового лівого вінгера, але лише тоді, коли добре працює зв’язка «вінгер - фулбек - інсайд». Саме так з поляками грала наша збірна. І думаю, що в майбутньому ми змушені і надалі так грати.

В неділю ж гра без вінгерів, з Судаковим, якого звично гру тягнуло в центр на місце лівого інсайду, створила кучу малу по центральній осі і зумовила гру в короткий пас.

Не знаю, чи це була задумка Мальдери, чи так склались обставини. Але якщо перше, то Мальдері абсолютно не вистачає Буяльського.

Праві ж вінгери здається є: Ярмоленко, Циганков, Волошин, Гуцуляк. Однак ставка на капітана Ярмоленко повинна буди знята відразу як тільки Андрій встановить свій рекорд. Далі – шана, овації, аплодисменти, але без Ярмоленко.

Третє. Пара центральних захисників Миколенко - Сарапій – жах. Тут потрібно гадати, думати, ворожити. Сарапій, який здавався абсолютною надійністю в Поліссі, в грі з поляками (поляками, друзі!) нагадував мале дитя.

Четверте. Мені все ж таки здається, що опорна зона без Калюжного не обійдеться. Експеримент з Очеретько і Назариною – це проба гри проти слабких команд. Згадайте, що робили поляки з нашими опорниками в перші півгодини. І що будуть робити з ними не тільки іспанці з німцями та французами, а й португальці, наприклад, з хорватами. До того ж мені здалося, що не було постійної синхронності дій в пресингу між атакувальними гравцями й опорниками. Тому й приходилось команді опускатись в низький блок. Але це лише моє припущення.

Таким чином, слабкі місця нікуди не зникли. Палаючими очима і жагою до гри їх не виправиш, тому давайте обережніше віднесемось до минуло успіху і будемо надіятись, що Мальдера зуміє виправити ситуацію, що склалась.

Хоч як її виправляти…

З повагою,
Скіф.