Вихованець київського «Динамо», а нині півзахисник ковалівського «Колосу» Павло Оріховський розповів про поточний стан справ у своїй команді, а також пояснив, чому він так і не став гравцем основного складу «біло-синіх».
Павло Оріховський. Фото — koloskovalivka.com«Нинішній чемпіонат непередбачуваний: все як в американських гірках»
— Павле, ви забили два м’ячі в ворота «Металіста 1925» та допомогли здобути одну з найяскравіших перемог «Колоса» у поточному сезоні. Ваші очікування від гри навіть перевершилися, чи не так?
— Звичайно, радий забити, радий допомогти «Колосу» своїми голами. У нас була теорія по цій грі, було видно, що вся команда грала на перемогу та віддавала всі сили для цього. Тому це заслуга всієї команди в першу чергу.
— Як би ви загалом оцінили поточний сезон, наскільки вдало він складається для команди та для вас зокрема?
— Зараз важко казати. Підіб’ємо підсумки в кінці сезону, коли всі команди посядуть свої місця в турнірній таблиці. Зараз, бачите, такі ігри бувають, як американські гірки. Наш чемпіонат зараз дуже непередбачуваний, у більшості випадків будь-яка команда може обіграти будь-кого, тому важко навіть спрогнозувати, на якій позиції ми закінчимо чемпіонат.
Ми прагнемо піднятися якомога вище, у кожному матчі працюємо над цим. Так, десь підводить реалізація, не все виходить на полі. Але якщо ми будемо краще реалізовувати свої моменти, то однозначно будемо вище у турнірній таблиці. А загалом, хотів би подякувати ЗСУ за те, що цей чемпіонат взагалі відбувається.
— З тих матчів, що ви зіграли цього сезону, який для вас був найскладнішим?
— Не можу виокремити один, бо немає такого, що якийсь матч був би легким або складним. Зараз чемпіонат тим і цікавий, що зараз немає суперника, проти якого легко грати. Будь-яку оборону треба розкрити, а це важко.
— Ви пограли півроку за «Рух», але врешті-решт повернулися до «Колосу». Чому? Що не вийшло?
— Це довга історія. Якщо скоротити: то я майже весь час там був травмований, емоційний стан теж був на ненайкращому рівні. Через ці фактори я і вирішив залишити клуб. Був дуже радий повернутися до «Колосу». А загалом причин тому, чому я пішов з «Руху», є багато, але я не хотів би на них зупинятися.
— Я чув, що одна з таких — це важкі фізичні навантаження на тренуваннях у Кучука. Мовляв, через це ви не могли повноцінно відновитися від ушкодження, ще й ризикували отримати нове.
— Та ні, ви що. Це, можна сказати, маячня. Коли я був в «Динамо» про іспанцях, або навіть згадати Руслана Володимировича Костишина, то у них реально були більші фізичні навантаження. Тому ця теорія — маячня.
«Іспанці „Динамо“ — це найкращі з найкращих тренерів»
— Ви згадали про іспанських фахівців в «Динамо», чия робота дозволила розкритися цілому поколінню футболістів. Що ви пригадуєте особливого зі співпраці із Унаї Мельгосою, Вісенте Гомесом або навіть Раулем Ріанчо?
— Це найкращі з найкращих тренерів. Ті знання, які вони мені дали, це знання на все життя. Дасть Бог, в майбутньому допоможуть і в тренерській роботі. Ці люди дали такий поштовх для розвитку великої кількості гравців, що неможливо навіть описати.
— Не так давно я говорив із Максом Афанасьєвим, який працював із Хуанде Рамосом. Він розповідав, що іспанці — дуже цікавий народ. Наприклад, після їжі вони не йдуть з-за столу одразу, а десь ще годину можуть провести за розмовами. Що з таких цікавинок за іспанськими фахівцями помічали ви?
— Так, я пам’ятаю, коли Вісенте та Рауль жили на базі, вони їздили в магазин та завжди докупляли якісь солодощі або інші смаколики, а потім сиділи у ресторані та щось перекушували, або пили чай ввечері. В принципі, про них можу сказати тільки найкращі слова, як з точки зору людських якостей, так і тренерських. Це просто неймовірні люди із великим-великим футбольним потенціалом.
— В один період ви були дуже близьким до основного складу «Динамо». Що у підсумку пішло не так? Чому вам не вдалося закріпитися у команді?
— Як все сталося: був Сергій Станіславович Ребров в команді, то він практикував таке, що хтось із молодих хлопців завжди був біля першої команди, принаймні, міг тренуватися із нею. Я майже постійно тренувався із першою командою. Десь не потрапляв до заявки на матчі, але у тренувальному процесі постійно був в обоймі гравців.
Потім, коли тренерський штаб Реброва завершив роботу із «Динамо», прийшов Олександр Хацкевич. У нас були чинні контракти і ми розраховували, що поїдемо на збори з першою командою, як це було прийнято зазвичай. Але нам сказали шукати варіанти оренди: так на цьому все і закінчилось.
В тому списку опинилися я, Богдан Михайличенко, Сашко Тимчик, Максим Казаков, Олексій Щебетун, Павло Лук’ячнук. Словом, багато хлопців. Нам сказали просто шукати клуб, навіть без зборів. На цьому і закінчилася історія з «Динамо».
— Сумно, звісно...
— Так, але це життя. Одні йдуть, приходять інші. Я вважаю, що нічого поганого в цьому немає. Тренер зробив вибір на користь інших футболістів. Звичайно, може й можна було нам дати шанс, можливо, хтось б на зборах довів, що його місце в «Динамо», але нам такої можливості не надали.
«Можу зіграти з хлопцями в карти, але не в Counter Strike»
— Ігор Суркіс — достатньо відкрита людина. Чи був у вас досвід особистого спілкування?
— Я особисто з ним не спілкувався. З різними помічниками — так, а з ним самим — ні.
— Чи правда, що ви могли продовжити кар’єру у Швеції?
— Були різні варіанти, але якщо говорити саме про Швецію, то скоріше, що ні.
— А загалом ви могли опинитися у закордонному чемпіонаті?
— Я майже там опинився. Але так вийшло, що я підписав контракт із «Рухом». Це також довга історія, але не будемо про це.
— Чимало гравців в українському футболі у вільний час грають в Counter Strike. Як ви ставитесь до цього виду відпочинку?
— Ні, я не граю в комп’ютерні ігри взагалі. Я більше віддаю перевагу живим: наприклад, в карти можу пограти. Але хлопці дійсно грають. Хто в ФІФА, хто — в щось інше. Я не думаю, що це проблема, у вільний час кожен займається тим, чим хоче, аби це не шкодило.
Даниіл Вереітін
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Читати всі коментарі (3)