Екс-нападник «Шахтаря» Віктор Грачов розповів, чому на початку 80-х років минулого століття обрав московський «Спартак», а не київське «Динамо».
Віктор Грачов— 1982-го переді мною постала дилема: «Динамо» чи «Спартак». У Києві виблискував Олег Блохін, я не повірив у свої сили. Через три роки це питання виникло ще раз. Я зустрівся з Валерієм Лобановським і щиро сказав: «Мені вже 29 років. Скільки ще залишилося грати? Два-три роки». Валерій Васильович пояснив, що Блохін збирається за кордон і йому потрібно трохи часу на побудову нової команди. Я не думав, що Лобановський за півроку зробить суперкоманду, яка виграє єврокубок.
— Ви не повірили?
— Я не знав, що гратиму до 39 років і здоров’я вистачить. У Донецьку мене любили, я заробив авторитет. А у Києві все треба було починати з нуля. Зрештою, заяву я написав, але потім передзвонив Валерію Васильовичу і перепросив. Ми з дружиною не спали дві доби: з 30 грудня до 1 січня. Вирішували дилему якраз на Новий рік. Остаточно 2 січня постановили собі, що залишаємося у Донецьку.
— Лобановський не пробачив вам цей демарш?
— Мені було важко його підводити. Я роками відчував вину, почувався винним. Тільки 1998-го ми зустрілися знову — його «Динамо» приїхало у гості до «Таврії», яку я очолював. Там, у Сімферополі, відбулася розмова, яка зняла камінь з моїх грудей. «Таврія» горіла 0:3, але ми відігралися і закінчили 3:3. Валерій Васильович підійшов до мене, обійняв, потиснув руку і похвалив за гру: «Не турбуйся, все гаразд. У тебе хороша команда. Я не ображаюся». Мені так легко стало на душі.
— Вам вистачало драми й у «Шахтарі». 1986-го в клубі змінювали тренера — замість Олега Базилевича призначили вашого колишнього сусіда по кімнаті Анатолія Конькова. Попри це, ви не підтримали цей вчинок. Чому?
— Я був єдиним футболістом, який виступив проти відсторонення Базилевича. Уся команда пішла в обком партії, проте я відмовився. Свою позицію я пояснив — футболіст повинен грати у футбол. А знімати, звільняти чи призначати головного тренера має керівництво.
— Як це сприйняв Коньков?
— Можливо, у глибині душі образа була. Але до честі Анатолія Дмитровича — жодного разу я не відчув з його боку упередженості. На ставленні Конькова до мене це ніяк не відобразилося. За позицію він мене не переслідував.
Любомир Кузьмяк
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 29
Загрузка комментариев
