І не хотілося повертатися до теми уходу нападника з Динамо, але стрічка новин змусила.
Практично водночас залишили свої клуби Ванат і Судаков, і що ми побачили-почули?
У першому випадку - нетерпляче дригання в намаганні якнайскоріше залишити поріг рідної команди + відмова (чи що) грати у важливому єврокубковому матчі.
У другому - без жодних сумнівів участь в останньому матчі своєї команди + дорослі, сердечні слова подяки клубу, своїм друзям-колегам при розставанні.
Не знаю, можливо, Ванат теж по-людськи попрощався з командою, яка вивела його у великий футбол. Можливо, ні.
А можливо, у нинішньому Динамо всім байдуже на те, хто, куди і яким чином йде. По-англійськи, по-іспанськи, по-пацанськи або ж ні. Твоя справа.
І це може виразно характеризувати, яка атмосфера панує в нашій улюбленій команді.
