Михавко як дзеркало Динамо

Не хочеться сперечатись і розливатись дешевою горілкою по спустошеним душам вболівальників Динамо. Просто немає сил.

Так, Динамо старалось, дуже старалось, билось до останнього патрону, точніше - секунди, але коли сил є повний жбан, а думок дай бог на чекушку, то результату не бачити як своїх вух без дзеркала.

Майже 60 відсотків володіння м’ячем, 14 ударів по воротам, а статистичний портал Fashscore пише про 19 нанесених ударів, але лише один раз м’яч спрямовувався в ворота (саме коли був забитий гол). І чотири жовті картки наших захисників плюс у приєднавшогося до них Ваната.

Щось схоже на футбол, на гру від Динамо ми бачили лише до 67 хвилини, коли втомленим, падаючим з ніг, пішов з поля Ярмоленко. А потім, ще півгодини, ми спостерігали біготню, ту біготню, яку футболом назвати можливо лише з великим натягом та й то після ополовиненої пляшки. Власне це і все, що можна сказати про вчорашню гру.

Добавлю декілька слів. Знаючи, що потрібно було відігравати два голи, здавалось, що ми повинні були побачити осмислену, вдумливу гру киян. Не навалу, а гру. Хотілось побачити театр футболу від Шовковського, та побачили поле рукопашного бою. До речі, театру футболу від Шовковського ми, практично, ще не бачили. Те, що ми бачимо - це лише і всього - навсього відхід від налаштувань Луческу. Якоїсь новизни, якихось оригінальних ідей від Шовковського ми спостерігаємо лише, коли вдягнемо рожеві окуляри з великими діоптріями. На жаль. Бо близорукість, короткозорість, нас робить оптимістами. А оптимізм, як памятаєте, по- Вольтеру, - це пристрастно стверджувати, що все добре, коли насправді все погано. Ну може не все, але все ж таки погано...

Гляньте, колеги і вболівальники, на скрін. Це початок гольової атаки австрійці. Так, австрійці зробили з Бражка «плаксу-більшовика», але ж що роблять інші його колеги по команді? Придивіться: і Піхальонок, і Тимчик, і Дубінчак, і Михавко з Поповим дивляться на м’яч, а не на гравців. Весь захист не бачить одинокого палестинського данця Адама Дагіма, якому хоч і лише 18 років, але який виявляється мудрішим за весь наш захист на чолі з гладіатором Поповим і центральним захисником з дитячим обличчям Тарасом Михавко, який до речі на чотири місяці доросліший за Дагіма.

Виділяючи цих двох молодих тільки починаючих свій шлях в футболі гравців, я хочу сказати лише одне: можливо в технічному плані і данець, і українець тотожні, але в плані розуміння гри Дагім на голову переважає і молодого Тараса, і зрілого Дубінчака, і вовкодава Попова. Гнати м’яча вперед можливо красиво, але чи завжди розумно? Той же Михавко не може і не вміє, бо не вчили чи можливо мимохідь вчили як виходити з під пресингу, як починати атаку. Лонгбольне лупання м’яча вперед, як колись, може пройти раз чи два за гру (у Тараса раз пройшло), але ж в більшості випадків - це втрата контролю за грою і, як наслідок, небезпечна контратака на свої ворота. Тому коли ми, багато з нас, кричимо, що потрібно повернутись до витоків, до первинних налаштувань минулого футболу, футболу по-Лобановському, то потрібно розуміти, що це шлях в нікуди. І будуть Михавко з Поповим грати в Динамо на рівні, в кращому випадку, Ліги Європи, а той же Дагім з нині 20-ти річним Глухом підкорювати вершини Ліги Чемпіонів. Тим більше, що футбол Лобановського був не тільки фізично лонгбольним. Але це вже інша історія.

Ось тому, на жаль, і є Михавко дзеркалом нинішнього Динамо. В нього відбиваються як успіхи, так і невдачі.

З повагою,
Скіф

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости