Цілий тин балаканин...

Цілий тин балаканин про чемпіонські амбіції “Зорі” цього разу виявився... безпідставним. Але ж і зовсім безпідставним його не назвеш. Бо як добре відомо усім — де тин, там і ворота. Щоправда два голи забито було саме у ворота “Зорі”, а не “Динамо”. Але ж футбол — це ж суперечлива і інколи настільки нелогічна штука, що хоч.

.. кричи — рятуйте! Бо дехто б і не здивувався, коли б деякі з результатів були з точністю до навпаки. Якби, скажімо, рахунок 2:0 був би не на користь “Вільяреала”, а на користь “Динамо”. Та і в матчі “Зоря” - “Динамо” могло б бути дещо інакше, аніж сталося.

Згадується і такий (щоправда — літературний...) епізод. Після війни (другої світової... Великої Вітчизнячної...) одного (тоді молодого!) радянського поета, фронтовика, дуже похвалили знавці. У тому числі і Ахматова. І як це вплинуло на ще не досвідченого творця?! Не повірите... Майже пять років не міг він потім витиснути з себе і рядочка. Можливо, побоювався, що написане ним уже не буде на рівні отриманих похвал. Але потім творча криза у дядька минула і він у подальшому в повній мірі себе творчо реалізував.

Отож і виникала несподівана думка...

А, може, весь цей галас щодо квітучих можливостей “Зорі” був ініційований (а то і проплачений!) відомим усім Ігорем Михайловичем?!

Для чого?! А хоча б з такого розрахунку. “Зоряни” внаслідок такого розхвалювання — засмикалися б... занервували... Ось тут би їх і можна було — узяти голими руками! Але це, мабуть, усе ж не так. Бо футбольні менеджери ще, слава Богу, не настільки підступні, як політичні іміджмейкери. Бо про щось подібне у політиці у одній з книг доводилось читати. У порівнянні з політичними фігурантами вони, футбольні менеджери, надто простодушні і довірливі.

А все ж укотре переконуєшся: футбол — це рух... Рух гравців. Рух мяча. Ну, і певна річ повороти... тренерської думки. Та і рух футбольних кадрів. Бо, скажімо, Вернидуб — куди?! Переймати найпередовіший досвід білоруського футболу. Бо глибочезне коріння “іскрєннього” футболу — самі знаєте звідки. І, може, як він повернеться в Україну, у наших футбольних грандів голови заболять ще більше, аніж від Скрипника.

А Скрипник... перейнявши найпередовіший досвід німецького футболу, навпаки — в Україну. Але ж справа не в тому — чий і звідки досвід. Головне, аби досвід, одержаний десь, працював тут, в українських умовах. А він, у Скрипника, таки працює.

А Луческу... У нього найпередовіший досвід італійського і турецького футболу... Та і про його санкт-петербурзький досвід, мабуть, не варто забувати. І його досвід в Україні і в “Динамо” теж виявився не зайвим.

Бо... порівняймо футбол з шахами. Є один варіант, що трапився у шаховій партії, а є й інші варіанти... що могли б бути. Так і у футболі. І тренерський досвід — це те, що стосується варіанту, який зреалізувався, і того, що залишилось, так би мовити — за кадром... І, можливо, цей досвід більше стосується другого, а не першого.

Отож матч “Зоря” - “Динамо” і був ситуацією, коли — досвід на досвід. І не тоді, коли — коса на камінь... А тоді, коли каменюки у траві... якраз і не знайшлося. Цього разу Луческу переміг. Отож його досвід виявився переконливішим, аніж досвід Скрипника... досвід “бундеслігівський”. Може, нікому в бундеслізі це і не гикнеться! А все ж...

Відома теза — саме у суперечці народжується істина. Але ж і дехто зі скептиків твердить, що не в кожній суперечці... істину удається знайти. А як усе ж — з футбольною істиною?! Бо треба і згадати, що Луческу, керуючи “Шахтарем”, не раз перемагав німецькі клуби. Але ж бувало тоді і так, що “Шахтар” мав дуже вже безпорадний вигляд у поєдинках усе ж... з “бундеслігівцями”.

Але ж і “Динамо” - це не “Шахтар”.

А протистояння тренерських ідей, що відбулося у матчі “Зоря” - “Динамо”... ні, ще не завершене. І можливо матиме не менш цікаве для нас, болільників, продовження.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости