У Другій світовій війні німці майже захопили Ленінград, майже захопили Москву та майже захопили Сталінград. Все «майже», трошки не вистачило.
Після нападу на СРСР німці дуже швидко просувалися вглиб країни і справа була не тільки в превентивному ударі, як описано в «Криголамі» Суворова, а й в тому, що населення Прибалтики, Білорусі та України люто ненавиділо більшовиків та московитів, а тому сприймало вторгнення німців як визволення.
Але замість того, щоб скористатись спілим яблуком, яке само падало Гітлеру в руки – він розв’язав нещадний терор проти місцевого населення, особливо проти євреїв. Після розстрілу 30 тисяч євреїв в Бабиному Яру тільки за перші 2 дні стало зрозуміло, хто такі нацисти. Радянське командування, до речі, навіть не поквапилось попередити єврейське населення про те, що німці їх будуть знищувати, їм ніколи не було ніякого діла до життя людей. Впевнений, що багато з євреїв знайшли б спосіб самотужки евакуюватись з окупованої німцями території.Дуже цинічно виглядає, як у фільмі «По законам военного времени» у Києві перед вступом німців у місто НКВС та інші спецслужби переймалися тим, щоб замінувати якнайбільше будівель та вивезти золото з Ощадбанку УРСР, ніж евакуювати населення чи просто попередити євреїв про небезпеку.
Після початку нацистського терору став поширюватись партизанський рух і в Білорусі і в Україні.
Про силу та значущість партизан ходили легенди. Німецькі солдати навіть відмовлялися їхати додому у відпустку, тільки щоб не проїжджати потягом мимо лісів, де обов’язково б натрапили на засідку партизан – прорадянських чи УПА. Навіть якщо тобі і вдасться живим і здоровим дістатись домівки, то не факт що так само повезе й вдруге, коли будеш повертатись на передову.
Враховуючи силу партизанського руху, а також те, що кілька мільйонів українців та білорусів воювало у складі РККА, то можна зробити висновок про вирішальний вклад наших прадідів у перемогу у Другій світовій війні.
Після того, як прогнали німців, повернулися старі окупанти – московити. І хто був кращим, хто гіршим – важко сказати. Треба, мабуть, жити у той час самому, щоб порівняти все на власному досвіді.
Але, що могло змусити людей піти воювати на боці Гітлера? Обидва диктатори – Сталін і Гітлер – були кровавими маніяками, яких історія людства ніколи не забуде.
Але німці були слабкіші, ніж СРСР, і навіть вразі перемоги над Сталіним все одно не змогли б фізично контролювати таку величезну територію до Уралу. В них просто не вистачило б солдатів.
Вже у 1943 році у Вермахт були мобілізовані всі боєздатні чоловіки, з України та Білорусі почали вивозити у Німеччину молодь для праці на заводах та сільському господарстві, бо у самій Німеччині вже не вистачало робочих рук. Також почали мобілізовувати в армію вже 16-18річну молодь гітлерюгенд.
Тобто, вже у 1943 році відчувалася гостра нестача особового складу.
А тепер пофантазуємо: якби…
Якби німці виявилися більш далекоглядними та згадали державотворчі прагнення українського народу (той же Гетьманат Павла Скоропадського тримався за підтримки німецької армії) та сприяли б створенню Української держави вже у 1941 році.
Якби мільйони українців побачили в німцях справжніх визволителів, а не чергових окупантів та сформувавши власну мільйонну армію та виступили проти своїх «запеклих братів».
Впевнений, що ми б не тільки Ленінград, Москву та Сталінград взяли, а й до Уралу дійшли б.
Німці – європейська нація і після смерті Гітлера навряд чи підтримували б його бісноваті ідеї геноциду інших народів. В оточенні Гітлера важко знайти таких саме ревних прихильників цих теорій після його смерті, це були лише сумлінні виконавці своїх посадових обов’язків.
А московити не змінюються за жодного правителя.
Оскільки Вермахт був слабкіший за РККА, логічним виглядає рішення багатьох людей стати з ними по один бік проти спільного сильнішого ворога.
Особисто за себе скажу, що якщо б я жив в роки Другої світової війни, то не воював би за комуністів 100%.
Дана стаття – жодним чином не спроба применшити героїзм наших предків у боротьбі проти нацистів, вони вчиняли так, як вважали правильним.
Але стати на бік сильного не так багато треба мужності як стати на бік слабкого та правового. Ось це - дійсно Мужність. Я маю на увазі воїнів УПА. Я схиляюсь перед їхньою відчайдушною нерівною боротьбою. Це була боротьба не стільки за перемогу, бо перемогти армію СРСР вони фізично не могли. Це була боротьба незламного духу проти поневолювачів. «Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах» - це було їхнє кредо.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
Загрузка комментариев
