Борис ІГНАТЬЄВ: «Динамівська молодь має набратися терпіння»

Російський фахівець Борис Ігнатьєв приєднався до тре­нерського штабу Юрія Сьоміна взимку 2009 року. До кола обов’язків Бориса Петровича, відомого роботою в бага­тьох юнацьких та молодіжних командах, входила, насамперед, робота із динамівською молоддю. По закінченні сезону Ігнатьєв залишив клуб разом із головним тренером, оцінивши перед тим виконану за півроку роботу в інтерв’ю для офіційного клубного журналу.

- Борисе Петровичу, ви є визнаним професіона­лом у роботи з гравцями атаки. Наскільки висо­кий потенціал у нападників «Динамо»?

- В команді є велика група атаки, яка дуже добре себе проявила в минулому сезоні. Це насамперед Артем Мілевський та Олександр Алієв, які додавали буквально на очах і у яких достатньо майстерності. Впевнений, що не увесь свій по­тенціал вдалося розкрити Мілошу Нінковичу, на що були об’єктивні причини. Вважаю, далеко не найкращий сезон провів Роман Єременко, але у нього є значний потенціал. Спостерігаючи за матчами «Динамо», відзначав майстерність Ісмаеля Бангура. Але тут все взаємопов’язано: якщо не закладено фундамент, будівля не може стояти міцно. В ситуації з Бангура склалося так, що коли команда створювала той самий фунда­мент для подальших матчів, у нападника була травма. Потім, у процесі змагальної підготовки, він лише набирав форму, після чого була неста­більність. Хочу сподіватися, що травми надалі його оминатимуть і вже у наступному сезоні він нарешті покаже усі свої найкращі якості: індивідуальну майстерність, вміння обігрувати опонентів і забивати м’ячі. Прикро, що напере­додні вирішальних матчів ми втратили Артема Кравця. Якби з Артемом було все гаразд, атаки «Динамо» були б більше спрямованими і закінче­ними, простіше гралося б у середині поля. І команді, напевно, не завадив би ще один фор­вард, через усе те, з чим нам довелося зіткнути­ся наприкінці сезону.

- На ваш погляд, з чим пов’язана невисока результативність Мілевського в другій части­ні сезону? На рахунку Артема лише два м’ячі у чемпіонаті України. Це не той показник, на якій розраховували вболівальники команди…

- Гадаю, не тільки вболівальники, але й сам Артем має бути незадоволеним такою низькою результативністю. Але є моменти, які і втішають, і засмучують. Перш за все, потрібно відзначити, що Мілевський виконує великий обсяг роботи у кожній грі, добре вписується в командні дії, часто бере гру на себе. Як то кажуть, були б моменти, а голи обов’язково прийдуть. Я би порадив Артему трохи більше часу приділити роботі над реа­лізацією моментів. Якщо вдасться вдосконалити цей компонент за рахунок індивідуальної робо­ти — враховуючи сильний характер футболіста і його прагнення грати у футбол, упевнений, що він виросте в нападника світового рівня. Та не варто забувати, що футбол — дуже непроста гра. Якщо зараз проти Артема грають дуже щільно, використовуючи будь-які можливості, щоб не дати йому забити, то з кожним роком буде ще складніше. Це закони життя і, зокрема, футбо­лу. Тому, як би проти нього не грали, необхідно шукати нові засоби протидії захисту суперника, бажано за допомогою партнерів. Гадаю, з його розумною головою він зможе впоратися з усіма перешкодами.

- За короткий час Артем Кравець став основним гравцем команди. На ваш погляд, в чому фено­мен 20-річного нападника?

- По-перше, Артем талановитий. Для будь-якого молодого гравця також дуже важливо, окрім таланту, вміти свій талант розкривати са­мому, прагнути пропускати через себе все те, що тобі говорять і що ти сам бачиш у діях партнерів, поряд з якими граєш. Причому, не схоластич­но ставитися до всього цього, а мати творчий підхід. Також важливими є терпіння і бажання. На жаль, не всі молоді хлопці мають достатньо працьовитості. Плід зривають тільки доспілий. Іноді футболісти оцінюють свої можливості дуже поверхово. їм хочеться грати, через що їх про­сто переповнюють емоції. Так, футбол — це така гра, де без емоцій чогось досягти дуже важко, але в даному випадку все має виходити із голо­ви. Інакше можна наробити багато непоправних помилок. Ще дуже важливо коли співпадають готовність гравця із можливістю реалізувати себе. Бувають випадки коли гравець «вистрілює», а потім потихеньку «затухає», або футболіста про­сто перетримують. Із Кравцем сталася та сама ситуація, коли він був готовий, і всі люди, які з ним працювали, надали йому можливість про­явити свою готовність не тільки на тренуваннях, але і в офіційних матчах. Він цим скористався і став розпускатися — як бутон, який розпускаєть­ся до 8 березня (посміхається). Знаю, що всім молодим хлопцям, які перебувають у «Динамо», хочеться грати. Але гра і вирішення великих і серйозних задач, які ставить перед собою клуб, — це дві різні речі. Тому хотілося б застерегти їх від необдуманих рішень, а навпаки — порадити набратися терпіння і професіоналізму. Це їхня робота, і потрібно бути готовими щоб тоді,коли їм дадуть довгоочікуваний шанс, вони змогли увійти до складу, причому не на якусь мить, а по-справжньому і надовго.

- Якви гадаєте, що заважає Ярмоленку та Зо­зулі по-справжньому заявити про себе в пер­шій команді? Адже дублюючий склад хлопці, незважаючи на юний вік, вже очевидно пере­росли…

- Справді, ці хлопці переросли вже дублю­ючий склад і їм там трохи нудно. Але навіть виходячи на поле в кожній грі за «дубль», не­обхідно вдосконалювати свою майстерність, підіймати свій рівень. Це дасть їм можливість не просто проводити час і отримувати задово­лення від гри, але й реалізовувати той вели­кий потенціал, який у них є. Це дуже важливий момент. Кожна гра, в якій вони беруть участь, повинна мати поступальну ходу вперед. Не­зважаючи на те, що команда легко здобуває перемоги, вони мають розуміти, що в рамках цієї перемоги їм необхідно шліфувати свою індивідуальну майстерність.

- Яку оцінку вам вдалося скласти про чемпі­онат України за той час, що ви працювали в «Динамо»?

- Відверто кажучи, гадав, що рівень чемпіона­ту слабший і є лише дві команди, які борються за чемпіонство — «Динамо» і «Шахтар». Але за ті півроку, що я провів в Україні, моя думка про ваш футбол цілком змінилася. На мій погляд, зараз в Україні п’ять команд по-справжньому хорошого рівня. Решта команд також старається, може дати бій сильнішим суперникам, але це робиться не за рахунок майстерності, а за рахунок прагнення і бажання. Якщо порівнювати з російським чемпіонатом, то, на мою суб’єктивну думку, там розрив між першою і десятою командами не настільки великий. Тут же рівень середняків трохи слабший. Але рівень мотивації, жаги до боротьби, зарядженості на гру достатньо висо­кий. Це й є дуже важливий фундамент, на якому і має будуватися майстерність.

- Який матч залишив найбільше спогадів?

- В принципі, мені запам’яталися всі матчі, в яких «Динамо» перемагало. Принесли задово­лення матчі з донецьким «Шахтарем», оскільки в жодному поєдинку ми не поступилися супер­нику по грі. Перемога, звичайно, приємна завжди, але також важливо й те, що стоїть за цією перемогою, чим вона зумовлена. Поразки від «Шахтаря» мали об’єктивні причини, про які за­раз немає сенсу говорити, але ці ігри тримали в напрузі і зацікавили навіть тих, хто не особливо цікавиться футболом. Дуже запам’яталася по­вторна гра з «Металістом» в Кубку УЄФА, яка від­няла багато емоцій і в той же час додала радості у житті. Згадується домашній поєдинок з «Парі Сен-Жерменом», особливо через чудове єднан­ня гри команди із поведінкою уболівальників.

- Борисе Петровичу, враховуючи вік, ви знахо­дитеся у відмінній фізичній формі. Продовжуєте вести спортивний спосіб життя?

- Я з молодих років веду спортивний спосіб життя. І зараз продовжую займатися в тренажерному залі, при нагоді із задоволенням граю у футбол тощо. Тобто, роблю все можливе, щоб не втратити інтерес до життя.

Юрій Вишневський, журнал ФК «Динамо», червень 2009 р.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости