Сучастні історики вважають, що діяльність міськоі управи по допомозі у звільненні 6 динамівських футболістів з дарницького табору віськовополоненних та проведення регістраціі у секціі фізкультури та спорту більш ніж 200 спортсменів, з яких біля 30 були футболістами, тренерами та суддями, що дало ім можливість легалізуватися та отримати талони на харчування у ідальні товариства Січ-Дніпро-Тризуб-Рух, заслуговує поваги.
Велику позитивру роль зіграв у цьому один з керівників Руху Георгій Швецов. Це він був організатором звернення управи до окупантів про звільнення динамівців, а потім оформив Трусевича, Кузьменка і Комарова тренерами у Тризубі, а потім знайшов ім ще підробіток у ідальні товариства Рух. Він також пристроів поваром у ідальню відділу освіти і культури Коротких, а потім ще там почали працівати Путистин та Ткаченко\до переходу його у поліцію. Після того, як з 01.02.42р. ідальню Руху закрили за безталонне підхарчування у ній зимою артистів естради, ряд людей, у тому числі і Трусевич, опинилися на вулиці, що було вкрай небезпечно.Тому Трусевич радо зустрів пропозицію Кордика у кінці лютого, щоб почати працювати на хлібозаводі номер 1. Потім він туди перетягнув працювати ще бувших динамівців різних років Гончаренка, Свиридовського, Кузьменка, Тютчева, Клименка, Путистина, Комарова та гравця Локомотива В. Балакіна, які і склали основу команди Старт хлібозаводу\ по німецьким документам-хлібо-макаронна фабрика. До них приєдналися гравець Локомотива, який працював на залізниці, Сухарев та вже на той час співробітники поліціі Тимофеєв, Ткаченко і Гундарев, а також працівник ідальні Коротких. В афішах ще значаться Чернега, Мельник та невідомий мені якийсь Сотник, що значився по реєстраціі в секціі гравццем команди якогось заводу. До речі, подальша доля Чернеги, Сотника і ряду гравців Руху, Алмаза і Спорту невідома. Капітаном Старту став Свиридовський, а адміністратором Осіюк.
Слід зазначити, що після розстрілу голови управи Багазія керівником відділу освіти та культури замість проф. Штепи у лютому став Солодовников\що одразу змінив призвище на Солодовник\, а керівником секціі фізкультури та спорту призначили Снетенчука. Нові керівники спорту одразу полізли з шкіри, щоб показати свою бурхливу діяльність перед штадткомісаріатом. Управа неодноразово доповідала окупантам, що вони "мають велику кількість спортсменів, які тільки чекають весни для початку тренувань та змагань". Також вони писали, що відділ та секція " приділяють особливу увагу та досягли значних успіхів у сфері культурного та спортивного життя", а також , що вони "постійно займаються спортивно-масовою роботою серед населення". І все це робиться, щоб "виконувати вказівку фюрера...що 1942 рік- це рік стратегічних успіхів для Німетчини!". Точками я пропустив славослів"я. Зміст та тон подачі таких досягнень добре ілюструє слідуюча цитата з газети "Нове украінське слово" за 30.12.41року: "Відкриття киівськоі опери: Прем"єра, яка відбулася 27 грудня 1941 року перетворилася на свято украінськоі культури, на свято, яке яскраво продемонструвало ставлення великонімецького народу-визволителя до украінського народу, якому віднині довічно забезпечено ріст його науки, мистецтва, літератури. Ця подія ввійде в історію віковічних культурних відносин німецького і украінського народів". Ще у березні Снетенчук письмово звертавсся до штадткомісаріату з пропозиціями,щодо "проведення спортивнних зустрічей між командами інших міст" та пропонував "... провести... зустрічі по футболу...між командами украінців і німецьких військових частин." Відомі подальші футбольні подіі показують, що його пропозиціі знайшли розуміння в окупантів.
Шановні, колеги, коли ми з Вами читаємо такі мовні фрази, як" футболісти Старту зустрілися з німецькою командою", чи " футболісти грали з німцями на стадіоні Зеніт",тощо, то не представляємо собі, як і автори тих фраз, що нічого так просто, як написано, тоді не могло бути. При німецькій окупаціі футболісти у публічному просторі на стадіоні без відповідного дозволу штадткомісаріату не могли ні з ким ні "зустрітися", ні "зіграти" і нічого у данній ситуаціі не могли зробити Швецов, Кордик чи Осіюк з Свиридовським, а тим більше, домовитися про гру з якоюсь окупаційною військовою частиною. До речі, тоді на більшості киівських стадіонів розміщувались військові частини чи склади з технікою і перед ними були застережні написи" Стій за 10 метрів. Ближче- розстріл!" А на стадіоні заводу Арсенал розмістилася якась спецчастина і на футбольному полі вирила підземні сховища, до яких під страхом розстрілу заборонялося наближатись ближче 100 метрів. Ну, як тут "зустрітися"? Тому у ті часи футбол на стадіоні потрібно було ретельно ОРГАНІЗОВУВАТИ.
Єдиною юридичною особою, якій окупантами було дозволено організовувати і проводити спортивні змагання на стадіоні за участю киівських спортсменів була секція фізкультури і спорту міськоі управи. Тільки вона і в кожному випадку за дозволом штадткомісаріату. Секція також відповідала перед владою за порядок при проведенні змагань. Враховуючи , що на будь які зустрічі з футболу на трибуни приходили німецькі та угорськи солдати, міська управа повинна була забезпечити охорону з киівськоі поліціі та німецькоі шуцполіціі. При зустрічах з німецькими командами потрібно було брати обов"язкові дозволи у комендатурі і забезпечити розміщеня фельджандармеріі. А ще секціі потрібно було організувати продаж квитків, та забезпечити буфет з оркестром. Бумажна карусель була велика і у кількох випадках до неі залучали гебіткомісара округу Вілла. Футболістам же потрібно було тільки вчасно прийти до стадіону, все інше робили інші структури. Футбольні команди, незалежно від себе, ставали частинкою бюрократичноі окупаційноі системи. Футбольні матчі на стадіоні стали своєрідною візитною карткою успішноі роботи секціі спорту управи. І я повністю згодний з словами Г. Кузьміна, який в одній своій статті написав: "Старт представлялся хозяевам города удобной игрушкой, хорошим подспорьем для создания легенды о полноценной и счастливой жизни местного населения под новым знаменем." Додам тільки від себе, що цю іграшку вони одразу знищили, як тільки вона стала загрозою іхньому життю. Зазначу, що в процесі організаціі матчів було задіяно ряд окупаційних структур і всім було відомо, хто веде гру в команді і гравцями якого професійного клубу вони були раніше. Недаремно команди військових частин хотіли зустрітися саме з командою Старт. На перших порах таке положення всіх влаштовувало і всі були задоволені. Нагадаю, що за дуже скупими спогадами киян, на трибунах гонведи, не страхаючись нікого, підтримували киян при іх зустрічах з німецькими командами, а от, коли украінці грали проти угорців, то німецькі солдати нас ніколи не підтримували, зате сміялися над союзниками та ім підсвистували. На жаль, хоч я і хотів, мені не вдалося зустріти ні одного болільника, що був на тих матчах. Мабуть людям було краще мовчати про ті часи ніж говорити. Слава богу, що знав Сухарева.
Але повернуся трохи назад. Незважаючи на великі потуги управи та товариства Рух, ще в кінці травня окупаційна влада все не давала дозвіл на проведення публічних спортивних змагань. Мабуть все "утрясали" чи в генеральному комісаріаті, чи у Ровно. Правда штадткомісаріат передав всі стадіони Києва , навіть ті, які були зайняті військовими частинами, на утримання міській управі, але без дозволу використовувати іх за призначенням. Наприклад, штадкомісаріат в кінці травня надав дозвіл на організацію команди Старт, але не дозволив ій користуватись стадіоном на Керосинній: "01.06.42р. Киівська міська управа. По погодженню в штадткомісаріаті-"Відхилити". Де ж було грати і тренуватися? Не в кабінеті ж Кордика.
І раптом буквально за кілька днів, наче за мановінням чарівноі палочки, на початку червня все змінилося у сфері спортивноі роботи. Спочатку дуже терміново передали у користування "тільки для німців" стадіон Динамо, нарекши його Дойче штадіоном і одразу на слідуючий день почали там змагання по футболу між німецькими командами. При чому залишили цей заклад на утриманні міськоі управи і залишили всю обслугу на чолі з директором з.м.с. Васильєвою та комендантом з.м.с. Безруковим. До речі, Швецов у газеті висловив свою гордість, що його команді Рух було дозволено на цьому стадіоні подивитись зустріч команд військових частин. Потім дозволили провести першу футбольну зустріч між нашими командами Рух і Хлібзаводом, яка відбулася на ще офіційно не відкритому новому стадіоні палацу спорту\республіканському,авт.\ вже 7 червня. Десь одночасно з цим штадткомісаріат видав дозвіл секціі фізкультури і спорту на відкриття на 41 підприємстві Києва спортивноі роботи\довідково, офіційно тоді в місті працювало 111 підприємств. При цьому нікого не цікавило, чи є там бажаючі займатись фізкультурою та хоч якийсь спортивний інвентар. Головне було - відрапортувати начальству, що тоді і робили управа та штадкомісаріат у своіх звітах до генерального комісаріату. Що ж було причиною цих калейдоскопічноі швидкості змін? А відповідь була дуже проста.
1-2 червня по всім лініям німецькоі влади пройшло повідомлення, що до Украіни з інспекційною поіздкою повиненна була приіхати одна із найдовіренійших осіб і особистий друг фюрера, який був навіть один період головою нацисткоі партіі, теоретик засад окупаційноі діяльності рейху, міністр окупованих східних земель Альфред Розенберг. Тут вже задовго до його приізду всі окупаційні структури рейху на Украіні встали "струнко" і почали гарячково готуватись до показу своіх досягнень. У цому руслі готувалась і міська управа та іі сектор фізкультури і спорту. Слід зазначити, що сьогодні ми з багатьох публікацій знаємо те, про що було тоді відомо тільки кільком людям на найвищих щаблях берлінськоі влади. Справа була в тому, що тоді у Розенберга з"явилися дуже впливові опоненти в особі Геринга, Бормана та особливо міністра пропаганди Гебельса, які вважали, що бувший російський підданий не може повністю забезпечити колонізацію союзу і його теоритичні засади не завжди ефективні і пропонували Гітлеру посилити радікалізм. Але тоді про ці віяння у закритих найвищих імперських кабінетах ніде було нічого не відомо і окупанти на Украіні готувалися до прийому високого очільника, від одного подиху якого залежало іхнє майбутнє, і намагалися все зробити згідно розпоряджень міністерства Розенберга.
Одразу після початку роботи Дойче штадіону і випереджаючи приізд Розенберга, до Киіва приіхали гебельсівські журналісти з найбільшого спортивного журналу рейху. Слід одразу зазначити, що Киів був найбільшим окупованим містом на сході і у ньому розміщувалося безліч військових німецьких частин, тилових служб та медичних госпіталів, прелставництв різних міністерств та окупаційних установ і тому місто завжди знаходилося у сфері уваги міністерства пропаганди. В берлінській центральній пресі можна було прочитати і про наше місто. Писали різне, здебільшого щось під фанфари. Зустрічалися і сусальні гебельсівські тошнотворні статті, на кшалт, про просту німецьку дівчину, яка під впливом гітлерівськоі риторіки захотіла попрацювати
десь на сході в окупаційних установах і приіхала для цього з одним чемоданом у Киів, а далі від іі імені з фото розповідалося, що вона побачила в місті та, як вона буде працювати на благо фатерлянду. Прямо синтельментальніша історія про білосніжку у страні "тубільців". Щось подібне написали і німецькі журналісти спортивного видання тільки про відкриття Дойче стадіону та про запеклі протистояння на ньому футболістів з команд своіх військових частин і все це супроводили рядом світлин. Нижче я навожу дві такі фотографіі.
Розенберг приіхав в Украіну 19.06.42 року, а вже 20.06 він прилетів, по дорозі оглянувши на полях з ілюмінаторів богаті зріючі хліби, у Киів. На аеродромі Броварів зранку його зустріли найвищі генерали та керівники киівського генерального комісаріату. Він приіхав у супроводі заступника міністра, начальника украінського відділення свого похідного штабу, головного грабіжника Украіни Мейера, гауляйтера Коха, керівників департаментів та преси. У Києві йому доповідали про організацію всіх сторін життєдіяльності міста та округу. Він також встиг побувати на кладовищі німецьких вояків біля Аскольдовоі могили, побувати в Лаврі, покататися на катері по Дніпру, а ввечері був на балеті Деліба "Копелія" в оперному театрі. На слідуючий день після наради, де він наказав збільшити вивіз цінносттей та живоі робочоі сили до Німетчини, він вилетів до Дніпропетровська. Ні до нього, ні після нього більш високого фашистського функціонера у Києві не було. Судячи з усього, Розенберг залишився задоволенним від побаченного у Києві і штадкомісаріат та його структури з ще більшим натхненням приступили до подальших своіх обов"яків, а сектор фізкультури та спорту управи -до організаціі футбольних матчів, для чого знову у святковій атмосфері з показовими виступами спортсменів 12 липня провели відкриття стадіону палацу спорту, який потім назвали украінським та дозволили на ньому фізкультурникам Руху проводити по вівторкам та п"ятницям своі заняття.
В цей час на гребні проведення відомих киівських футбольних баталій сталася подія, про яку ще не знали ні німецька влада, ні киівська управа, ні , тим білше, футболісти. Але ця подія дуже швидко змінила багато чого у політиці влади і стала дуже неприємним, я навіть сказав би, небезпечним сюрпризом для окупаційних функціонерів. Також , за моім переконанням, ця подія стала відліком часу початку трагічних подій для команди Старт.
Далі буде.
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 37
Загрузка комментариев
