Верлібри зі "Склянки..."

Колись у Черкасах проходив творчий вечір однієї з місцевих поетес. Поетеси, що брала активну участь у політичному процесі. Їй задавали питання. І я запитав теж — а чи є у її творчості щось... про політику.

Поетеса рішуче відповіла, що ні. І з часом, замислюючись над її відповіддю на це питання, я однак приходив до висновку, що політичні реалії усе ж так чи інакше входять у поетичні тексти багатьох (якщо не всіх!

) авторів. Щоправда, без акцентування на якихось політичних подробицях. Бо політика... ну, якщо вона ефективна... має усе ж вирішувати проблеми суспільства. А отже і є... хочеш цього чи не хочеш... частиною нашого життя.

Беру до рук свіженький номер (№97 2021 рік) канівського журналу “Склянка часу”. А там... опублікована добірка моїх верлібрів. І для мене, як автора, це подія. Бо верлібри у мене друкувалися, але такої потужної добірки ще не було.

Верлібр — вільний вірш... Вірш нібито не обмежений якимись формальними правилами. Хіба що одним — вірш має бути хвилюючим і змістовним. Ну, це вже як удасться.

Сила верлібру у суттєвій можливості передати розкуту розмовну стихію. І ще у тому, що... верлібром удається зачепити такі теми, що їх віршем римованим, бува, не дуже і зачепиш. Отож і приведу деякі з віршів, що увійшли до публікації у “Склянці...”. З дуже короткими коментарями.

Що таке історія?! Це політика... що вже стала історією! Отож і події, що були колись, з часом переосмислюються. І, мабуть, так буде і надалі. Про це і вірш.

РЕСТАВРУЮТЬ

Та й історія, на жаль,

бува, не надто вже і правдива.

Ні, звичайно ж, у ній таки є немало правди.

Як чистої, джерельної води – у передвиборній промові... .

Але ж і брехня

там починає поступово...

дуже поступово...

накопичуватися –

твердження за твердженням,

папірець за папірцем,

гора за горою!

А коли оцей процес накопичення

(бо процес – пішов!)

стає усе ж

і грунтовнішим, і вагомішим,

то і сама брехня починає бути

сердитішою і злішою,

бо може інколи

і грізно гримнути на всіх –

а ви ж повинні... таки рахуватися’зі мною!

Бо я ж – історія...

Але потім комусь

ця комедія

остаточно набридне,

ніби добре... ну, таки добре розведена горілка,

і він усе ж скаже –

а давайте візьмемо

дуже гарну, замашну мітлу...

і усі ці гори

відметемо кудись на узбіччя...

нашого соціального прогресу!

Отож, бува,

і звучить добре знайоме –

переписують історію...

А може усе ж – не переписують!

А просто реставрують,

ніби сувору і неодинарну картину,

зверху на якій намалювали чомусь –

шось

і безглуздіше, і потворніше, і безбарвніше.

Демократія — це можливість... і мати власну думку, і її відстоювати! Але ж і одним з вагомих політичних мотивів, що і були, і будуть, є намагання об'єднати суспільство. Які б обставини і суперечності його не роз'єднували. До цієї теми дотичний і вірш, приведений нижче.

ВІДСТАНЬ

Так, відстань...

Між квітучою людською душею і...

нестримним соціальним вируванням –

усе ж має бути...

і відстань!

Хай і дуже невелика,

щоб людина

усе ж могла...

ну, хоча б час від часу...

усамітнитися і зосередитися

на власних почуттях.

Але ж між ними,

між душею і суспільством –

ні, не повинно бути прірви...

що лякає,

а інколи

і просто

паралізує волю.

Бо таки і нещасне

те суспільство,

що лютими репресіями...

чи і зовсім без використання патронів...

подібні прірви

породжує.

Так, відстань...

але ж не прірва!

А наступний вірш — про наші драматичні будні. Про нелегкі кроки уперед. І про надії, які не можуть не переповнювати наші серця.

КРОК ЗА КРОКОМ

А це усе ж нелегко:

з гіркими сумнівами

і неабиякими терзаннями...

але крок за кроком –

просуватися уперед!

І помічаючи,

і відчуваючи,

і обираючи шлях.

Свій шлях.

А не той, по якому

женуть обставини.

А коли так поступає –

не хтось один,

а... ціла країна!

Отож рухаємось уперед. І політика та політики мають у цьому грати і немалу, і... позитивну роль!

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости