Регистрация, после которой вы сможете:

Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог

Ставить прогнозы
и выигрывать

Быть участником
фан-зоны

Зарегистрироваться Это займет 30 секунд, мы проверяли
Вход

Футбол в оккупированной Украине в 1941-1944 г.г. или Да сколько ж можно, идить его...

2022-08-07 03:05 Футбол в оккупированной Украине в 1941-1944 г.г. или Да сколько ж можно, идить его...

Ну, вот оно, - снова и опять, - родное: августовское обострение диагноза "матч смерти"... на фоне прогрессирующего тремора "устаревшего футбола" всё это вкупе напоминает наш сайтовский ответ голливудским "Байкам из склепа": наш приквел, сиквел и ремейк! И снова же, всё по классику... пусть это "почернело от бесконечного употребления, но новый смысл придает ему прежний блеск, и оно снова сгодится в работу"(с)

Впрочем, ладно... сегодня я обойдусь без авторских речитативов, а вашему вниманию предложу небольшую обзорную статью украинского историка Владимира Гинды "Гол у ворота Вермахту". Не просто там считаю или думаю, а глубоко убеждён, что на эти темы первыми иметь слово должны профессиональные историки, а не клубные летописцы, заслуженные юристы и "эксперты" сайта. Причём статья эта - не о мифе "матча смерти" как таковом. Она - о контексте этого матча... а когда представляешь себе контекст, то, как правило, миф превращается в мыльный пузырь...

От себя добавлю только пару слов. Не так давно я написал несколько строк в блог о "концепции клубной истории". Так вот, в этой концепции, среди прочего, нам наконец-то неплохо бы уже и разобраться: что, собственно, мы вспоминаем в начале августа?

В эти дни мы чтим память динамовцев, погибших в годы Второй Мировой войны? Или мы снова и снова танцуем на их костях, манипулируя их смертями и памятью в парадигме замшелого совдеповского мифа?... В первом случае, мы имеем аспект подлинной исторической памяти, который каких-либо дебатов по своей сути вызывать не может. А во втором случае... а этот "второй случай" мы должны попросту похоронить. Потому что, невозможно привить молодую гибкую ветвь к трухлявому стволу давно уже мёртвого мифа: какими бы словами этот миф ни украшай, и к каким бы событиям дня сегодняшнего его ни привязывай... "Пепел к пеплу, прах к праху"(с)

Загалом за період 1941—1944 років на території України місцеві футболісти зіграли з німецькими, угорськими, словацькими, румунськими, італійськими військовими частинами понад 150 футбольних матчів. Авторові завдяки повідомленням тогочасної преси вдалося встановити результати 111 поєдинків. При цьому статистика свідчить не на користь загарбників: 60 поєдинків виграли українці, 36 — окупанти, 15 — завершилися внічию.

Початок — уже влітку 1941–го

Перші два матчі українців з окупантами відбулися вже менш ніж через два місяці після початку війни на теренах СРСР. 17 серпня 1941 року на полях Житомира і Грубешова (Холмщина, тепер територія Польщі) зустрілися команди місцевих спортивних товариств і збірні німецьких військових частин. Матч у Житомирі закінчився перемогою гітлерівців із рахунком 6:1, а в Грубешові — 4:2 на користь українців. Загалом лише в Житомирі з липня 1941–го по січень 1942 року, згідно зі звітом голови спортивної секції «Українського клубу» Є. Пінтова, було зіграно 15 матчів.

1942 року товариські ігри з окупантами відбувалися практично по всій території України, а преса зафіксувала рахунки 53 зустрічей. Старт цьому сезону міжнародних спарингів дали 6 квітня сяноцький «Лемко» та німецький «Вермахт». Гра в понеділок після Великодня закінчилася з рахунком 7:2 на користь «лемків».

Справжньої масовості поєдинки з німцями набули як у західних, так і в центральних та східних регіонах. Тобто «спарингували» не лише «бандерівці», а й «східняки». Причому на нашому боці виступало багато чоловіків, котрі регулярно займалися футболом і до війни, тож мали необхідну спортивну підготовку та навички. Тоді як на боці німців спершу найчастіше були пересічні вояки без належних футбольних умінь.

«Нове українське слово» в Києві після кожного переможного поєдинку команди «Старт», складеної на основі київського «Динамо», писало про значну технічну перевагу українців над опонентами. Зокрема, розгром колективу «PGS» (6:0) супроводжувався висновком: «Відчувається брак тренувань, без яких ніяка, навіть найсильніша, команда не зможе нічого зробити... А «Старт», як це всім добре відомо, в основному складається із футболістів бувшої команди майстрів».

Українські спортсмени, які з різних причин лишилися на окупованій території, грали і з італійцями, і з угорцями.

«Румунські» звершення «Маленького демона»

На півдні футбольні протистояння з окупантами проводили не так часто. В цьому регіоні українські спортсмени більшість міжнародних матчів воєнного періоду провели з румунськими командами.

На той час в окупованій Одесі лишалося мало сильних футболістів. І якщо у військових ще якось вдавалося вигравати, то від професійних румунських гравців найчастіше доводилося зазнавати поразок. Аби переламати таку тенденцію, українські спортсмени зі стажем 2 червня 1943 року виступили в газеті «Молва» із пропозицією згуртуватися в одному колективі. Заклик кинули А. Крафт, Г. Черкасов, С. Яремчук: «Нам видається, любителі футболу підтримають наше побажання об’єднати одеських майстрів в одній команді, яка зможе з гідністю захищати престиж футбольної Одеси. Це має зробити футбольний клуб «Вікторія» — ініціатор відродження футболу в Одесі, де об’єднаний склад майстрів отримає найкращу підтримку і керівництво».

А перші футбольні поєдинки в окупованій Одесі відбулися 3 травня 1942 року. В цей день на стадіоні «Вікторія» (до війни — «Спартак») глядачі побачили два матчі за участю румунської команди «Глорія», німецької військової частини та збірної Одеси. Гра румунської і німецької команд закінчилася перемогою німців — 3:2. У другій зустрічі одесити виграли у «Глорії» з рахунком 2:0.

А найбільшою сенсацією в Південній Пальмірі став від’їзд 21 червня 1942 року одеської збірної на ігри до Бухареста. Напередодні було визначено склад української команди, до якого увійшли представники колективів «Глорія» та «Вікторія»: Зубрицький, Хижніков, Брагін, Борисевич, Кравцов, Кузнєцов, Бачинський, Андрієнко, Доскалов, Мазуренко, Орєхов, запасні Касько, Зерко, Варюшкін, Севастьянов та Васильєв. Вояж одеських футболістів до Бухареста закінчився невдало — гості двічі програли.

Перша гра відбулася на стадіоні «Джульєшти»; українцям протистояла національна збірна Румунії. Матч викликав величезний ажіотаж серед місцевих уболівальників — їх прийшло аж 50 тисяч! Про те, як розвивалися події на футбольному полі, розповіла «Одесская газета» за 1 липня 1942 року.

Перші 15–20 хвилин українці відчутно нервували, однак досить швидко опанували себе і повели планомірний наступ. В одній з атак нападник Борисевич ударом під поперечину навіть забив гол, та румунський суддя не зарахував взяття воріт (м’яч, ударившись об штангу, перетнув лінію, але вилетів у поле). Румунська преса після матчу одностайно визнала, що в цьому моменті гол був, писала «Одєсская газєта». Надалі поєдинок проходив у швидкому темпі із небезпечними моментами біля обох воріт. У румунів особливо виділялися центральний форвард Нікулеску. Українські футболісти не витримали запропонованого темпу і пропустили три м’ячі — 0:3.

У другому поєдинку — з бухарестським «Венусом» — українці поступилися 3:6.

За короткий час перебування одеської команди в Бухаресті місцевим вболівальникам вельми сподобалася гра деяких футболістів команди гостей, тож вони встигли навіть нагородити їх відповідними прізвиськами. Так, Орєхова, котрий вразив усіх доброю технікою, румуни прозвали «Маленьким демоном». А Брагіна за добру гру в захисті — «Жандармом».

Прикметними результатами одеської «Вікторії» став обмін перемогами у квітні–червні 1943–го зі збірною німецьких частин Трансністрії та виграш у збірної Криму, яку сформували румунські гірські стрільці, зокрема й четверо гравців національної команди Румунії.

Підсилення не допомогло

Згодом у німецьких командах військових почали з’являтися професійні футболісти. Річ у тім, що через не сприятливі для нацистів події на Східному фронті до Вермахту почали забирати і спортсменів. Така ж тенденція намітилася і в арміях союзників.

У березні 1944–го стрийська «Скала» зіграла з командою угорських залізничників, у якій кожен футболіст представляв відомі клуби — «Ференцварош», «Уйпешт», «Будафок» тощо. Українці програли — 1:3.

Ось що писала про поєдинок «Сяну» (Перемишль) і Військового спортивного клубу газета «Краківські вісті»: «Перший тайм закінчився 0:4, що пророчило українцям велику поразку з двох причин: по–перше, дружина військових складалася із футболістів добрих та чотирьох — із німецької державної ліги («Фортуна–Дюссельдорф» та «Лейпціг») і грала чудово; по–друге поганий напад «Сяну». Українці у другому таймі оговталися і забили шість голів: Турко — 4, Дмитришин — 2. Підсумок — 6:5 на користь перемишлян.

Попри підсилення окупаційних колективів, із 14 німецько–українських поєдинків 1944 року вісім виграли наші співвітчизники й шість — німці.

Для українців квитки дорожчі

Міжнародні матчі швидко здобули популярність серед місцевого населення. Додатковим стимулом для їх перегляду був особливий статус: триває війна, а з одного боку на полі наші, з іншого — окупанти. За багатьма «товарняками» спостерігала настільки велика аудиторія, що їй могла б позаздрити більшість команд нинішньої вітчизняної прем’єр–ліги. Так, у Києві на грі «Рух» — «Райхсбан» 12 липня 1942 року було 15 тисяч глядачів (6:0). У Дніпропетровську на матчі між місцевою командою та представниками «Люфтваффе» 26 червня вболівали 10 тисяч. У Перемишлі 25 травня на грі «Сян» — італійська військова частина трибуни заповнили 5 тисяч осіб (8:1). Того ж 1942 року близько 7 тисяч глядачів зібрав матч «Дніпро» (Херсон) — німецька в/ч (1:2).

Вхід на трибуни був платним. Значну або й переважну кількість глядачів складали вояки окупаційних частин, що дислокувалися в українських містах. Німці, як правило, отримували кращі від українців місця, ціна квитків також відрізнялася. Скажімо, аби подивитися матч житомирської «Січі» та німецького «Вермахту», німцям пропонували квитки по 1,5 крб., а місцевому населенню — по «троячці».

Для одеських шанувальників футболу перегляд міжнародних матчів обходився в 1–2 окупаційні марки (10—20 крб.) залежно від місця.

Там, де потрібно було відремонтувати стадіон, окупаційна влада на прохання української адміністрації виділяла кошти. Тільки на ремонт київської арени «Динамо» німці дали міській управі 250 тис. крб., а на ремонт стадіону по вулиці Керосинній, де грав свої відомі матчі «Старт», — 50. У Дніпропетровську на ремонт стадіону «Сталь» пішло 70 тисяч.

Такі дії нацистів не слід оцінювати як сприяння розвитку українського футболу. Адже стадіони працювали передусім на благо німецької адміністрації та вояків Вермахту, котрі перебували в тилу. Останнім створювали умови для дозвілля, занять спортом і фізкультурою. Німецько–українські футбольні змагання, як правило, супроводжувалися концертами, танцями, показовими спортивними виступами. Але це давало можливість відволіктися від суворого буденного життя не тільки німецьким воякам, а й українському населенню.

Наостанок — поразка 0:5

Улітку 1943 року з’являлися замітки про матчі українських та окупаційних команд у Житомирі, Луцьку, Рівному, Ковелі. Якщо відштовхуватися від тих результатів, що відомі, то остання така гра на території Рейхскомісаріату «Україна» відбулася 3 липня в Рівному. Команда міської «Просвіти» «Просвіт» зіграла в нічию (3:3) із колективом німецької пошти. Нагадаємо, до Рейхскомісаріату «Україна» не входили Одещина та Галичина.

На півдні останній міжнародний матч, результат якого є в пресі, відбувся в березні 1944 року: одеська команда «Рапід» перемогла німецьку військову частину — 6:1.

Що ж до галицьких земель, то 9 липня 1944 року в Перемишлі зустрілися місцевий «Беркут» і німецький військовий клуб. Українські футболісти зазнали нищівної поразки з рахунком 0:5.

Певно, то було одне з останніх або й останнє футбольне протистояння українців та окупантів. Принаймні після цього матчу не вдалося знайти відповідних повідомлень на шпальтах окупаційних газет.

Володимир ГІНДА, кандидат історичних наук

Источник

Ваш текст ссылки...

Dynamo.kiev.ua нуждается в поддержке. Обращение к посетителям сайта

07.08.2022, 03:05
auto-joker2
Автор:
Статус:
Старожил (700 комментариев)
Подписчиков:
14
Медали:
Выбор редакции × 24

Еще на эту тему

Лучшие блоги
Loading...
Пополнение счета
1
Сумма к оплате (грн):
=
(шурики)
2
Закрыть