Післязавтра - День Незалежності і післязавтра ж кияни грають з турками за вихід в груповий турнір Ліги Конференції…
Так, події незрівнянні, події не те що рядом не стоять, вони знаходяться в різних галактиках. Але чесне слово, для вболівальника дуже хочеться, щоб кияни нарешті зробили дарунок як собі, так і своїй державі, що носить горду і славетну назву – Україна.
І хай їм допоможе удача, випадок, спека, злива, координата з меридіаном і Ісус Йосипович, якого всі знають під псевдо Бог і на якого моляться всі віряни і часто, навіть, запеклі атеїсти. Хай. Але в першу чергу, динамівці повинні допомогти самі собі: вмінням, впевненістю, розумом, силою, тактикою і …голами, нарешті.Так, кияни, якщо взяти дані Трансфермаркту, на фоні Бешикташу виглядають нині бідними родичами. Вартість гравців Динамо згідно цього сайту – 64,4 млн. євро, а гравців турецької команди вдвічі більша – 126,35 млн. євро.
Гроші в футбол самі по собі, звичайно, не грають, але ж в Бешикташі грає Абубакар (7 млн. євро), який взимку повернувся в Бешикташ і за 16 ігор наколотив 13 голів і зробив дві передачі. А на ЧС-2022, як пам’ятаєте, він на 93 хвилині приніс перемогу Камеруну в грі з Бразилією, за що до речі і був видалений ( за бурхливо виражені емоції та зняття футболки).
Та Абубакар не найдорожчий футболіст Бешикташу. Там грає ще й центральний півзахисник Жедсон Фернандеш, якого той же Трансфермаркт оцінює в 12 млн. європейських тугриків і який вже встиг забити гола в перших двох турах турецької Суперліги.
Є ще Александр Окслейд - Чемберлен, який ще в минулому році грав за Ліверпуль і встиг зіграти 35 ігор за збірну Англії. Слава богу, що в першому матчі він з нами грати не буде.
Але ж, колеги, Абубакар, Фернандеш, Онана, нарешті, що прийшов з з Лансу, проти Попова з Сиротою чи Дячуком, та проти Тимчика з Дубінчаком - це вже занадто. Це, навіть, не оптимізм, де в будь- якій труднощі виглядає можливість (так, здається по – Черчиллю). Це - холодна констатація сьогодення. Чесне слово, я б навіть за часів Хацкевича був більш спокійнішим за Динамо, чим сьогодні.
Тому, чесно кажучи, нині розраховую тільки на везіння, на випадок, на удачу і, саме головне, на організацію гри, бо розраховувати на те, що Динамо обіграє Бешикташ за рахунок майстерності, класу чи тактики, може лише впоротий уболівальник. На жаль, нині такі реальності. Такий нині український футбол.
Але чи не здається Вам, колеги, що він став більш цікавішим і інтригуючим, чим тоді, коли в Динамо чи в Шахтарі з Дніпром та Зорею в основі грало по 4 українці. Клас команд вирівнявся. На жаль за рахунок зниження майстерності великих клубів, де вже немає дорогих легіонерів, але інтрига чемпіонату виросла.
Наш український футбол сьогодні почав все знову. Почав з того, чим закінчився чемпіонат СРСР. І ось вже лідирує після чотирьох турів Рух з Колосом, Динамо в черговий раз програє Чорноморцю, а Кривбас відскакує від Шахтаря, який мав перевагу в два голи. Де це бачено і де це чути?
І Динамо, наше з Вами Динамо, не виглядає в цій новій реальності гігантом, велетнем, а швидше КолОссом на глиняних ногах. Чудес не буває, до чого йшли, те й отримали.
Та й не тільки Динамо. Дніпро, віце-чемпіон України, під керівництвом Кучера з Красніковим без заперечень програє спочатку в кваліфікації ЛЧ грекам, потім в кваліфікації ЛЄ - чехам, а в четвер буде змагатись зі словаками. І я не впевнений в проході далі.
По гамбурському рахунку українські команди вже навіть не середняки. Будемо чесними - наше місце нині десь 15…20 –те в Європі. В кращому випадку.
Чудес не буває. І на мою думку справа не у війні, як вдовблюють нам Суркіс-джуніор з Луческу, а в іншому. Не може, колеги, називатись країна футбольною, якщо в неї майже геть відсутній дитячий футбол. Практично на всю величезну Україну є лише по-справжньому три футбольні школи: в Динамо, Шахтарі та Рухі. Але, на жаль, в цих школах (особливо в школі Динамо) більше вчать як вигравати, а не як грати в футбол. Може лише Рух випадає де в чому з цього твердження. Може, але я не впевнений в цьому. Тому й програємо грузинській Ділі, грекам, чехам і трясемось від словаків.
Се ля ві. Що ж, ніколи так не було і знову. Олігархічний футбол, футбол, що є лише іграшкою в руках господаря, це шлях в нікуди. Нині, як здається, починаючи заново майже з нуля, наш футбол міг би стати на тверді ноги господарського розрахунку. Міг би. Але не стане. Бо кому це потрібно? Краще викинути цю іграшку, плюнуть, розтерти плювок і забути. І вишпурнули Дніпро, Металіст, різні Металурги, Карпати, Арсенал, мою Зірку і багато – багато інших. І з'явились насіневі заводи з командою з АТБ. Чи надовго?
Ще раз: до тих пір доки команди не перейдуть на шлях самоокупності, до чесно зароблених прибутків – наш футбол буде лихоманить дев’ятим валом. Як вчора, сьогодні і завтра. Але я, занятий оптиміст, чомусь не вірю в цей перехід, не вірю в бажання зробити команди самоокупними, в бажання отримати прибутки від футбольної діяльності.
На жаль, чи на щастя чудес, колеги, на світі немає, а є лиш праця й воля…
З повагою,
Скіф
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости