Позавчора виповнилося 40 років від дня техногенної катастрофи на Чорнобильській АЕС. Тоді, 26 квітня 1986 року, аварія змінила життя мільйонів людей — як із Київщини, так і низки сусідніх областей і Білорусі. Про ті події згадав колишній нападник київського «Динамо» Ігор Бєланов.
Ігор Бєланов
— Це була страшна трагедія, — зітхає, згадуючи її володар Золотого м’яча 1986 року. — Того злощасного дня, 26 квітня, «Динамо» готувалося до чергового матчу чемпіонату СРСР на заміській базі в Конча-Заспі. Суперник у нас був непростий, а головне — принциповий: московський «Спартак». Гра з ним відбулася наступного дня після Чорнобильської катастрофи — 27 квітня.
Зрозуміло, що наслідки трагедії не розголошувалися, а її масштаби замовчувалися або штучно занижувалися. Тому жодного перенесення матчу, звісно, не було. Того дня, як зараз пам’ятаю, о 19:00 ми вийшли грати на поле тоді ще Республіканського стадіону. На київському «стотисячнику» того вечора зібралося 82 тисячі глядачів. Уявляєте, навіть попри жах, зібралася така аудиторія людей! Людей, які не підозрювали, наскільки страшне лихо сталося напередодні.
Наша команда в тому поєдинку перемогла «Спартак» 2:1, я забив другий м’яч, реалізувавши пенальті (перший гол був на рахунку Павла Яковенка). Після гри «Динамо» вирушило на базу, а наступного дня — до Москви, де розпочало підготовку до фіналу Кубка володарів кубків із мадридським «Атлетіко». Проводили ми її на базі московського «Динамо», з яким якраз мали грати в день того ж фіналу на його полі. Зрозуміло, що цей поєдинок було перенесено, і його ми зіграли лише наприкінці листопада.
— Багато людей, які з різних довірених джерел дізналися про техногенну катастрофу, опинилися під серйозним психологічним тиском. Як у таких умовах налаштовувалися на фінальний матч Кубка володарів кубків динамівці?
— Довгий час трагедію замовчували. А коли ми про неї дізналися, у нас був шок. Ми розуміли, що це величезна проблема для нашої країни, в якій опинилися всі наші рідні та близькі люди. У Франції, куди ми прибули на фінальний матч з «Атлетіко», всі телеканали тільки й говорили про вибух на Чорнобильській АЕС.
Тоді нам, динамівцям, потрібно було хоча б чимось потішити людей. Ми мали подарувати хорошу гру і перемогу, щоб наповнити їх позитивними емоціями. І можу прямо сказати, що ми могли «порвати» будь-якого суперника, адже розуміли, що для нас і всієї країни це дуже важкий час. Я був упевнений на сто відсотків і вірив у колектив, що хлопці не підведуть.
У Ліоні, де зустрічалися з іспанським клубом у фіналі, ми виграли 3:0. Це й не дивно, адже наша команда тоді була згуртованою і дружною. Не знаю, коли ще така команда буде у «Динамо».
— Що було після тріумфального матчу в Ліоні?
— Ми вилетіли до Москви, де левова частка динамівців — а це 12 осіб — у складі збірної СРСР готувалася до чемпіонату світу в Мексиці. До Києва повернулися лише в другій половині червня, невдовзі після сумнозвісного матчу 1/8 фіналу з Бельгією, у якому мені вдалося забити три м’ячі. На жаль, ми в ньому поступилися — 3:4.
В’ячеслав Кульчицький
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
