Чекаємо реваншу

Дивлячись вчора перший тайм гри нашої збірної з північномакедонцями, мене не залишало відчуття, що я переглядаю дежавю дворічної давності, що цей матч вже грався, грався в такому самому руслі, а балканці знову нас виносять, як виносили команду Шевченко на першості Європи в 2021 році 17 червня 2021 року.

Памятаєте, як же Аліоскі забив нам гол. Також було пенальті, тільки тоді його привіз Караваєв. Два роки тому також грали і Димитриєвський, і Мусліу, і Адемі, і Барді, і Елмас, і Тарковський (сім гравців грали і тоді, і нині). Та і у нас тоді в другому таймі грало п’ять гравців, що вийшли в вчора старті (Забарний, Матвієнко, Миколенко, Ярмоленко, Степаненко).

Так що відчуття дежавю було стійким, як запах хлорки в публічному місці.

А що ж нині?

А нині знову бездарно зіграв в захисті Тимчик. І якщо з німцями чотири дні назад він виблискував в атаці, то на цей раз успішні дії Тимчика в атаці не можливо було розгледіти навіть в електронний мікроскоп.

Довбик загубився знову. Ярмоленко грав не як Яромоленко, а як втомлений дідусь 70-ти років.
Про Матвієнко й писати нічого не хочеться, тому що кількість повторень написаного все одно на відміну від другого закону діалектики чомусь не переходить в якість гри. Принаймні – нині. Та я не здивуюсь, якщо Микола вийде грати й проти Мальти. Хоч на це місце є Сваток, та й Кривцов здатен там зіграти.

Багато пишуть і кажуть, що Ребров вгадав з замінами. Так, вгадав, але не вгадав зі стартовим складом. Це по – перше.

А по –друге, я скажу мабуть непопулярну річ. Не тільки заміни Реброва перевернули гру. І не були вони основними. Україна виграла в першу чергу тому, що північномакедонці ЗДАЛИ ФІЗИЧНО.

Згадайте, в другому таймі ще хвилин 10-ть вони продовжували нас возити, нібито і не було ніяких замін. Пам’ятаєте як Трайковський з Ашковським залишили в дураках Миколенко з Мудриком на початку другої половини, пам’ятаєте як небезпечно десь на 50-ій хвилині знову бив Елмаз. А наші навіси, простріли (Миколенко, Коноплі) до 60 хвилини йшли в нікуди, в безкінечність.

Та то були останні потуги балканців. Згадайте, чи Ви бачили Аліоскі після 55...60 хвилини. Його не було видно від слова зовсім. А в першому таймі він рвав наш захист, як мій кіт Васька оббиву крісла. І така метаморфоза сталась майже зі всіми гравцями Північної Македонії, а ті що вийшли на заміну, не посилили, а послабили свою команду. Послабили так, що в одному випадку тренер змушений був робити зворотню заміну.

Гол з кутового, першого нашого кутового, здається, який класично виконав Циганков і реалізував Забарний, зламав північномакедонців і морально, і фізично. Цей гол став точкою біфуркації в грі, після якої гра покотилась до перемоги українців.

А після видалення Мусліу, що стало результатом його втоми, через що він вже не міг успішно грати проти свіжого Ванату, переможний гол став лише справою часу.

Мудрик почав феєрити лише тільки після голу Забарного і на фоні втомлених господарів, як на боліді Формули -1, почав втікати від захисників. Хоч здавалось що і Михайло втомився від тої безтолкової біганини в перші 60 хвилин гри. Але залишок цих сил дозволив йому видати майже геніальну передачу на Циганкова для переможного голу.

Малиновський, що вийшов замість нашого капітана, розв’язав руки Судакову, який видав одну з найкращих своїх ігор в збірній (на жаль тільки один тайм, точніше – 30…35 хвилин тайму). Але як же він розумно зіграв в ці хвилини. І якби Циганков забив свій гол після його прекрасної, розумно-дотепної передачі, то на, мою думку Судаков, став би Левом матчу.

Так що знову без фанфарів за цей подвиг. Почекаємо Мальту, яка, як пам’ятаєте, змогла в Києві, шість років назад, в такому ж спекотливому червні принизити команду Шевченко.

Пора брати реванш.

З повагою,
Скіф.

Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости