Порівнявши учора Хацкевича із Лобановським я зовсім не жартував. Подивіться на нинішнє «Динамо» і ви упізнаєте команду 1997-99 років, яка двічі вигравала груповий етап Ліги чемпіонів. Це я звертаюсь до тих, хто це справді пам’ятає, а не тих, хто тоді ще вчився ходити та говорити, а гру тої команди бачив лише у відеонарізках на смартфоні.
Андрей Шевченко (фото: amsport.com.ua)За рахунок чого тодішнє «Динамо» перемагало «Барселону», «Реал» та «Арсенал»? За рахунок виняткової дисципліни та організованості в захисті власних воріт. Та команда теж більшу частину поєдинків із сильними суперниками «терпіла», намагаючись виходити у контратаки через швидкі фланги. Це добре пам’ятає Олександр Хацкевич, який тоді був одним із тих, хто «терпів».
Навіть візуально нинішній Вербич нагадує своєю грою Косовського, Кендзьора — Лужного, Гармаш — Гусіна і так далі. Звісно, за двадцять років футбол змінився — ніхто вже не грає із заднім захисником та двома чистими нападниками. Все решта — залишилося. Лобановський у 97-99-му розумів, що у його розпорядженні немає і не буде гравців із іспанською чи бразильською технікою. Тому тодішнє «Динамо» грало у єдино можливий для міжнародної арени футбол, використовуючи переваги українських гравців і не намагаючись копіювати іноземців.
Те ж саме робить нині Хацкевич, який другий рік переучує «Динамо» від гри, що була пародією на іспанську, на гру, яка справді може зробити команду конкурентоздатною на міжнародному рівні. Чого не вистачає Хацкевичу? Не чого, а кого! У Лобановського у згадані вже два сезони був Андрій Шевченко, який перетворював тяжку працю решти команди у захисті на забиті м’ячі. Щойно Шевченко пішов, гра команди стала на порядок слабшою. І навіть геній Лобановського не мав на це ради.
Були два способи знайти «нового Шевченка». Перший — знайти і виховати у себе, другий — привезти з-за кордону за великі гроші разом із перекладачем. Ми вже знаємо, що із цього нічого не вийшло. Жоден із «привезених із перекладачем» не став заміною Шевченку, а скільки їх було — Ідахор, Діого, Клебер, Бангура, Браун, Мбокані... Це я згадав лише найбільш помітних. Насправді ж найближчим до мети був Артем Кравець, якому не дали показати себе не лише травми, а й конкуренція із тими, що з перекладачами. Хоча, як на мене, Кравець і у нинішньому «Динамо» не був би зайвим...
Коротше, аби створити команду рівня тої, що була двадцять років, тренеру «Динамо» не вистачає у нападі футболіста рівня Андрія Шевченка зразка 1997-99 років. Не більше і не менше. Чи можна такого футболіста «купити», як нині багато хто пропонує? Не можна. Це намагаються зробити вже третій десяток років і результату немає. Причина очевидна — футболістів такого рівня одиниці і коштують вони шалених грошей. І навіть за шалені гроші вони не підуть в наш чемпіонат.
Залишається один шлях — знайти і виховати такого нападника у себе. Чи реально це? Гадаю, що тут шансів не менше, а набагато більше ніж у спробах привезти «Шевченка» з-за кордону.
Сьогоднішнє «Динамо» нічим не гірше за те, що було двадцять років тому і команда ще буде прогресувати. Інша річ, що нинішні європейські суперклуби набагато сильніші за своїх попередників дев’яностих років, проти яких грав за «Динамо» Олександр Хацкевич. Це тепер — збірні світу. Чи можна з ними боротися? Коли не перемагати, то гідно протистояти із шансами на удачу, як за часів Лобановського?
Думаю, що можна. Але для цього потрібен новий Шевченко. Чи стане таким Владислав Супряга чи хтось інший із молодих українців? Чому ні? Треба лише знати де шукати і не шукати там, де нема.
Микола НЕСЕНЮК, Facebook
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 29
Загрузка комментариев
