Цікаві епізоди з футбольного життя гравців київського «Динамо» різних поколінь. У житті футболістів траплялося багато несподіваного. Про деякі епізоди — у цьому матеріалі.
«Динамо» з Кубком Кубків сезону-1974/75Володимир Онищенко, заслужений майстер спорту:
— За кілька днів до нашого старту в Кубку Кубків сезону-1974/75 я їхав після тренування в одному автомобілі з Лобановським. Кажу йому: «Валерію Васильовичу, ми так багато важко тренуємося, стільки поту проливаємо, а раптом не буде результату?» Лобановський мені відповів тоді: «Володя, це неможливо. Для того, щоб домогтися результату, якраз і треба важко і багато працювати».
14 травня, ми в Базелі у фіналі Кубка Кубків обіграли угорський «Ференцварош» — 3:0. Прилетіли додому з трофеєм — і відразу ж із Борисполя вирушили на нашу базу в Конча-Заспу. Стіл уже був накритий. Ми сіли, Лобановський і каже: «Тепер я можу відповісти на запитання Володі Онищенка, для чого ми так важко працювали» — і підняв над головою красень-кубок.
Олексій Михайличенко, заслужений майстер спорту:
— Коли мені виповнилося 10 років, я вирішив, що час записатися до футбольної школи. Не попередивши маму, самостійно вирушив на базу на Нивки. Дивлюся, тренуються хлопці у футболках із літерою «Д». Тренував їх, як потім з’ясувалося, легендарний динамівець Вадим Сосніхін. Я набрався сміливості й підійшов до тренера. Моє прохання до нього полягало в тому, щоб він подивився, як я граю, і прийняв мене у свою групу. Я непогано «мотався» і був упевнений, що мене візьмуть. Тренер дав мені можливість хвилин 15 пограти в команді його підопічних, а потім сказав: «Хлопчику, приходь завтра». Я з нетерпінням дочекався цього «завтра» і в призначений час приїхав на динамівську базу. Але тренера там не знайшов. Майже місяць я приходив щодня, але ні хлопців, ні тренера я так і не побачив.
Усе вийшло, як у старому фільмі «Приходьте завтра» з Фаїною Раневською в головній ролі. Потім випадково дізнався, що всі групи пішли на літні канікули, а тренери — у відпустку. У підсумку у вересні знову прийшов на набір і потрапив у групу Євгена Петровича Котельникова. Ось так я і став динамівцем.
Святослав Сирота, майстер спорту, президент ПФЛ у 2005−2010 роках:
— Врізалася в пам’ять мені одна гра. Її ми програли. Зайшли в роздягальню, чекаємо покарання. Зайшов наш тренер Анатолій Федорович Бишовець. Стоїть, мовчить, мовчить... А потім тихим-тихим голосом каже: «Хлопці, у вас на грудях буква "Д». Дивіться, щоб вона не стала для вас буквою «Г». І вийшов із роздягальні. Ми сиділи як укопані, але дали слово, що постараємося не програвати, щоб не засмучувати нашого тренера. Якщо мені не зраджує пам’ять, коли нас тренував Бишовець, ми більше не програвали.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
