Друзі, я продовжую розповідати про воротарів київського «Динамо». Сьогодні в центрі уваги Віктор Банніков.
Віктор БанніковВізитна картка. Народився 1939 року в селі Лугини (Житомирська область). Заслужений майстер спорту, заслужений працівник фізичної культури і спорту України. Грав у командах — «Авангард» (Житомир), «Десна» (Чернігів), «Динамо» (Київ), «Торпедо» (Москва).
Чемпіон колишнього СРСР 1966, 1967, 1968, триразовий володар Кубка країни. Зіграв 209 матчів у вищій лізі (151 у складі київського «Динамо»).
На «золоті» для киян шістдесяті роки припадає й унікальне воротарське досягнення Баннікова. Із 7 серпня 1967 року до 17 квітня 1968 року в матчах союзного чемпіонату він упродовж 1122 хвилин поспіль не пропустив жодного м’яча в динамівські ворота. Це досягнення досі не перевершене ніким на всьому пострадянському просторі.
Віктор Максимович — володар призу журналу «Огонек» найкращому воротареві країни (1964 і 1970). До списку «33-х найкращих» входив 5 разів. Зіграв 19 матчів у складі збірної СРСР, брав участь у відборі на ЧС 1966 і чемпіонат Європи-1972.
Як стрибун у висоту воротарем став
Молоді роки Віктора Баннікова пройшли в Житомирі. Працюючи на взуттєвій фабриці, він серйозно захопився спортом. Від природи був добре координований. Займався легкою атлетикою, стрибками у висоту, подолав планку на позначці 1 метр 95 сантиметрів і став майстром спорту в цьому виді.
Сектор для стрибків у висоту знаходився за воротами футбольного поля, на якому тренувався місцевий клуб «Авангард». Одного разу футболісти запропонували Віктору спробувати зіграти у воротах. Погодився і показав, що ловити м’яч у стрибку в руки йому досить легко. Баннікова (йому був 21 рік) запросили в команду на позицію голкіпера.
Але в Житомирі новачок не затримався, був відрахований, оскільки його визнали безперспективним. Після цього виступав за колектив фізкультури «Шахтар» (Коростишів).
У червні 1960 року перейшов до чернігівського «Авангарду» (з наступного сезону — «Десна»), куди його запросили за рекомендацією футболістів, які раніше перейшли до Чернігова з Коростишева.
Під час сезону 1961 року, в якому «Десна» посіла 10-те місце в українських зонах класу «Б», а серед усіх українських команд чемпіонату СРСР стала 13-ю, Банніков в окремих матчах демонстрував «гру на грані фантастики», унаслідок чого за рекомендацією тренера чернігівчан Йосипа Ліфшиця перейшов до київського «Динамо».
А наставник киян В’ячеслав Соловйов і сам переконався у високих можливостях Баннікова. Він побував на товариському матчі в Чернігові, в якому «Десна» приймала шведський клуб зі Стокгольма «Хаммарбю». Воротар господарів зіграв відмінно. І наставник динамівців запросив його зіграти ще один поєдинок проти шведів у Києві в складі «Динамо».
7 листопада 1961 року в другому таймі зустрічі «Динамо — „Хаммарбю“ Банніков, невідомий нікому з київських уболівальників воротар, замінив Олега Макарова. Гра завершилася внічию — 0:0. Цього дня голкіпер офіційно став динамівцем.
Шефство над дебютантом взяв легендарний воротар у зеленому светрі — Олег Олександрович Макаров. Перший вдалий сезон для Баннікова збігся з приходом у „Динамо“ тренера Віктора Маслова.
1964 року з партнерами він виграв Кубок СРСР і став лауреатом призу журналу „Огонек“ — найкращому воротареві сезону.
Страж динамівських воріт блиснув у кубкових зустрічах, проявивши неабияку стрибучість, реакцію і рішучість у боротьбі за м’яч у двох півфіналах — 8 і 9 вересня проти московського „Спартака“ — 0:0 і 3:2.
Олег Макаров так відгукнувся про свого талановитого наступника: „У цих матчах зі "Спартаком“ Віктор у стрибку взяв більше м’ячів, ніж за всю попередню кар’єру».
І фінал із куйбишевською командою «Крилья Совєтов» Банніков відіграв надійно — 1:0.
Запрошення до збірної
Динамівця стали залучати до збірної СРСР. Він чудово грав у поєдинках зі збірними Греції, Уельсу, Австрії. А ось у московському матчі 4 липня 1965 року в Лужниках із чемпіоном світу збірною Бразилії «літаючий воротар», як називали тоді Баннікова, пропустив два м’ячі після ударів Пеле і Флавіо. І Віктора замінили. Тоді гості перемогли 3:0. Ще раз ворота господарів, які вже захищав Андзор Кавазашвілі, вразив геніальний Пеле.
Повернувшись з Англії з чемпіонату світу, де збірна СРСР посіла 4 місце і була нагороджена комплектом бронзових медалей, у «Динамо» Банніков відчув гостру конкуренцію з боку Євгена Рудакова. 1969 року Віктор травмував руку і його конкурент остаточно закріпився у воротах киян.
У 1970 році Банніков перейшов до московського «Торпедо», куди з Києва також повернувся і тренер Віктор Маслов. У цьому клубі Максимич знову став найкращим воротарем країни, завоювавши приз журналу «Огонек». Його продовжували викликати до збірної, У свої 34 роки він виграв третій у кар’єрі Кубок країни (1972).
Віктор Банніков проявив себе і як успішний функціонер. Він — перший в історії незалежної України президент національної федерації. На цю посаду його обрали 1991 року.
Віктор Максимович вів активну роботу в період, коли ФФУ приймали до ФІФА та УЄФА. До речі, як зазначав сам Банніков, фінансову підтримку ФФУ в той складний момент активно надавав київський бізнесмен Григорій Суркіс.
Банніков залишив яскравий слід у вітчизняному футболі і як талановитий гравець, і як здібний організатор. Його серце перестало битися досить рано в 62 роки (2000).
Ім’я Баннікова носить стадіон біля ФФУ. У червні 2002 року відбувся перший міжнародний юнацький турнір «Меморіал Віктора Баннікова». За цей трофей у різні роки боролися збірні України, Польщі, Італії, Сербії, Чехії, Молдови, Туреччини, Латвії, Словаччини, Бельгії, США, Грузії, Ізраїлю та Болгарії.
Через агресію проти нашої країни фашистської російської орди цей популярний турнір узяв тайм-аут. Але після перемоги України у війні з путінським рейхом популярні змагання обов’язково відновляться.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Подписывайтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Только самые горячие новости
× 5
Загрузка комментариев
