Екс-півзахисник київського «Динамо» Сергій Мізін пригадав частину своєї кар’єри, яка була пов’язана зі столичним клубом.
Сергій Мізін— Сергію Григоровичу, як ваші справи? Чи ви зараз живете?
— Я викладаю у Державному торгівельно-економічному університеті у Києві на кафедрі футболу.
Місяць назад їздили на чемпіонат світу серед студентів у китайському Даляні. Вийшли з групи з першого місця, а в 1/4 фіналу потрапили на бразильців, яким програли. У підсумку посіли шосте місце.
— У «Динамо» в юні роки вам пощастило перетнутися з легендами «біло-синіх» 1980-х років: Ігорем Бєлановим, Андрієм Балем, Павлом Яковенком, Володимиром Безсоновим, Анатолієм Дем’яненком. Цікаво, чим вам запам’яталися ці та інші зірки?
— Тоді цих футболістів іноді віддавали до нас в дубль, коли вони відновлювалися після травм або пропускали ігри через перебір карток.
Для мене це були «люди з телевізора». Ви самі розумієте, лише недавно я спостерігав за їхньою грою у складі збірної, а тепер мав можливість перебувати з ними поряд, отримувати поради та протистояти на тренуваннях. Для будь-якого молодого гравця — це великий сплеск та стимул для подальшого розвитку.
— Як відомо, з Яковенком ви певний період навіть проживали в одній кімнаті.
— Так, тодішній тренер дубля Віктор Михайлович Колотов поселив нас в одній кімнаті.
З приводу Павла Олександровича можна сказати, що він був дуже вимогливим до себе. Він стільки працював! Вставав о 6:00, бігав, носив за собою спеціальний обтяжувач. Дисципліна була закладеною у ньому, як стрижень. Потім, коли він став тренером, то, зрозуміло, вимагав від підопічних такої ж самої віддачі.
На полі його не можна було зловити. Він постійно перебував у русі й не ходив пішки навіть три кроки. Усі 90 хвилин грав на ривках та прискореннях.
«Ми тоді стали чемпіонами, але за справедливістю...»
— Стартували ви за основу «Динамо» зі скандального сезону-1992/93, коли по ходу кампанії змінили регламент та ухвалили рішення у випадку рівності очок визначити чемпіона України не шляхом «золотого матчу», а за кращою різницею забитих та пропущених м’ячів. Погоджуєтеся, що вам допомогли?
— Звичайно. Зрозуміло, що ми тоді стали чемпіонами, але за справедливістю в «Дніпра», який поступився нам за різницею голів, була дуже гарна молода команда. Раніше цей склад взяв перше місце в дублі, а потім хлопці перейшли в основу. Сталося так, як сталося.
— Тодішній гравець «Дніпра» Сергій Дірявка в інтерв’ю ділився спостереженнями, що в другому колі «Динамо» почало перемагати з набагато більшими рахунками. Суперники почали «лягати» під вас?
— Та ні, ніхто не «лягав».
— У «Динамо» ви пограли під керівництвом легендарного вже покійного Михайла Фоменка. Як склалися ваші відносини?
— Для мене він був дуже чесним, справедливим та без усіляких розмов. Яких людей він бачив, тих й ставив. Просто ти мав віддаватися роботі й багато бігати. Йти у підкати він вимагав від усіх, починаючи від Віктора Леоненка.
Можливо, наприкінці його тренерської кар’єри в збірній вже перебували нові віяння та люди, але для нас він був взагалі прекрасним наставником.
— А якою була причина раптового відходу Фоменка з «Динамо»?
— Мені здається, що вони щось не поділили з Йожефом Сабо (останній тоді обіймав посаду начальника команди, — прим. ред.). Були якісь розбіжності та конфлікти на рівні керівництва.
«Досі вважаю, що мене не вилучили б, якби це була не «Барселона»
— Дебютували ви за «Динамо» у єврокубках у сезоні-1993/94 також епічно — з домашньої перемоги у першому раунді над «Барселоною» (3:1), при тому, що вас напряму вилучили з поля на 20-й хвилині за рахунку 1:0.
— У цій грі потрібно було просто дійти до футбольного поля — 100 тисяч на трибунах. Протистояла нам найкраща команда світу: Хосеп Гвардіола, Мікаель Лаудруп, Христо Стоїчков, Ромаріо, Андоні Субісаррета...
Передивляючись огляди того матчу, я досі вважаю, що мене не вилучили б, якби це була не «Барселона.» В мене рука була притиснутою до тіла, м’яч влучив у плече. Однак одразу призначили пенальті.
— Що було після гри?
— Леоненка, який забив два голи, тоді на руках носили. До роздягальні зайшов президент Григорій Михайлович Суркіс й похвалив усіх. В нього ще й незадовго до цієї гри день народження був (матч відбувся 15-го вересня, а Суркіс-старший святкує день народження 4 вересня, — прим. ред.). Обіграти таку зіркову команду... Таке раз на 100 років буває.
Шкода, що у матчі-відповіді нам не вдалося вистояти й ми поступилися 1:4.
«Усі автомобілі віддали Леоненку до колекції»
— Подальший сезон «Динамо» у Лізі чемпіонів запам’ятався, у першу чергу, легендарним домашнім камбеком зі «Спартаком» (3:2) у першому турі групового етапу. Ви ту зустріч провели у запасі, але, вочевидь, також відчули увесь її нерв.
— Тоді й не потрібно було нікого накачувати. Це дербі, яке тривало десятиліттями з радянських часів. Кожен в душі розумів, що потрібно виграти саме цей матч. Леоненко тоді феєрив й добре, що усе склалося так, як склалося.
— Чи дійсно Леоненку за дубль у ворота Спартака клуб подарував Audi?
— Можливо, й так. Не пам’ятаю точно, але усі автомобілі віддали Віті до колекції у його гараж.
— Цікаво, а як тодішній головний тренер Йожеф Сабо відреагував на такий виступ Леоненка? Здається, в них були непрості відносини.
— Сабо критично до нього ставився, але якщо Вітя був кращим... У тому ж матчі не лише він грав, правильно? Той-таки Сергій Ребров забив вирішальний м’яч, оборона на чолі з Олегом Лужним відпрацювала... Вітя двічі поставив фінальну крапку. Це розумний нападник.
— Наступний гостьовий матч з «Баварією» (0:1), який став для вас другим у Лізі чемпіонів, також завершився вилученням на 33-й хвилині за другу жовту. Чому це знову з вами відбулося?
— Це була моя груба помилка. Буквально за два роки я б такого не зробив. Ну, тоді емоції переповнювали. Був увесь у грі й підкотився ззаду в центрі поля.... Це недопустимо, тим паче на такому рівні. Після зрозумів, але час назад не повернеш.
— Фоменко вилучення з «Барселоною» пробачив, а як відреагував Сабо на вашу червону картку з «Баварією»? Критикував?
— Ну, Сабо критикував. Хоча, той-таки Леоненко міг забивати. Здається, він поміж ніг бив Оліверу Кану. Якби забив і ми б знову виграли, то я б завжди отримував вилучення. Я жартую, звичайно. (Посміхається).
— А як тоді проходила конкуренція у нападі «Динамо» між Леоненком, Ребровим та Андрієм Шевченком?
— Ну, дивіться, я прийшов плюс-мінус разом з Ребровим. Шевченко тоді лише починав. Вітя приїхав уже як сформований гравець. Він був старшим і показував свій клас. Це проявилося у вищезгаданих матчах з «Барселоною» та «Спартаком». Неординарна особистість.
«Ребров працював в клубах, а збірна — це інша специфіка»
— Що думаєте про роботу Реброва на чолі національної збірної України?
— На сьогодні дуже важко. Ребров працював в клубах, а збірна — це інша специфіка. За п’ять днів ти не зможеш навчити футболіста своїх тактичних моментів. Треба обрати найкращих та змотивувати.
— Чи вірите ви у вихід збірної України на чемпіонат світу?
— Ми віримо та надіємося. Уся країна бажає бачити нашу збірну на чемпіонаті світу.
— Чи було на той момент розуміння, що Шевченко — це майбутня суперзірка, яка задорого переїде у Європу?
— Тут потрібно віддати належне Володимиру Івановичу Онищенку, який тренував Шевченка у «Динамо-2» та бачив у ньому перспективу розвитку.
Нікому не давали стільки свободи на полі, скільки Шевченку. Він міг сам йти на трьох та навіть п’ятьох захисників, хоча поряд були відкриті партнери. Такий підхід дав йому обрости м’язами, відчути впевненість та почати забивати.
— Чи побачили ви якісь зміни в українському футболі за майже два роки Шевченка на посаді голови УАФ?
— Знаєте, мені важко щось обговорювати. Він легенда вітчизняного футболу й докладає зусиль. У помічниках в нього також заслужені люди, такі як Лужний і Ребров.
Зараз дуже складний період. Можливо, потрібен більший термін, аби побачити якісь зрушення.
— У «Динамо» ви пограли й зі зовсім юним Олександром Шовковським. Яким він вам запам’ятався?
— Серед зірок «Динамо» з Шовковським я познайомився, мабуть, з одним з перших. Його взяли молодим пацаном на турнір Юність в збірну України мого віку, хоча він набагато молодший (Мізін 1972 року народження, а Шовковський — 1975-го, — прим. ред.).
Він тоді був худим і високим, показував задатки хорошого голкіпера. Далі свою роль відіграли збіг обставин, фарт, від якого багато що залежить, та прихід тренера воротарів Михайла Михайлова. Шовковського взяли у першу команду, як молодого. Можливо, тоді були й кращі кіпери, але Михайлов у нього повірив. У підсумку Шовковський усе довів та нині є легендою «Динамо».
— Через що вам довелося перейти з «Динамо» до «Дніпра» у 1996 році? Збільшилася конкуренція, чи Сабо більше не бачив вас у команді?
— І перше, і друге. На той момент з Дніпра до «Динамо» перейшло п’ятеро гравців. Перед цим у зворотному напрямку поїхали Володимир Шаран, Сергій Ковалець. Мені також запропонували приєднатися до «Дніпра».
Я усе зважив, побачив, що в «Дніпрі» є багато хлопців, яких знав, й ухвалив рішення перейти.
«Сабо сказав не читати пресу та не дивитися телевізор»
— У 1999 році ви стали учасником гостьового матчу проти Росії (1:1) у відборі до Євро-2000 з легендарним голом Шевченка у ворота Олександра Філімонова. Наскільки великим був ажіотаж довкола тієї гри?
— Та все настільки було... Нас нікуди не випускали, ми жили у консульстві. Створили навіть спеціальну групу для нашої охорони. Сабо сказав не читати пресу та не дивитися телевізор, аби віддалитися від усього цього. Ажіотаж був божевільним.
Боженька бачив, мабуть, що ми тоді мали зіграти. За нинішньою ситуацією, що відбувається... Дякувати Богу, що ми з вами розмовляємо, дякувати воїнам, які нас захищають.
— Саме ви заробили той штрафний, з якого Шевченко зрівняв рахунок. Якою була ваша реакція на те, що відбулося?
— Та як відреагували? Кінець гри, усі заряджені. Нам потрібно було не програти, аби вийти у стикові матчі. Так раділи! Наприкінці ми ще мали шанс відзначитися. Хоча й вони могли забити й немало.
— Після матчу, як відомо, у роздягальню до вас зайшло багато відомих людей.
— Усе керівництво було на матчі. У роздягальню і президент Леонід Кучма заходив, і голова ФФУ Валерій Пустовойтенко...
— На гостьовий перший стиковий матч проти Словенії (1:2), який запам’ятався фатальною помилкою Шовковського у моменті з другим пропущеним голом, ви не потрапили до заявки, а домашню другу гру (1:1) спостерігали з лави запасних.
— Те, що ми не перемогли у домашній грі — це нещасний випадок. Я не знаю... Цей сніг, рикошет... В принципі, усе вдавалося. Знову ж таки... Дуже цього хотілося. Ну, такий безглуздий м’яч.... Треба було забивати другий й закривати питання. Моментів мали багато. Значить, так повинно було статися.
— Один товариський матч за збірну в гостях проти Болгарії (1:0) ви зіграли під керівництвом Валерія Лобановського. Цікаво, чим він вам запам’ятався?
— Коли ми приїздили в збірну, він завжди викликав до себе та розпитував. Було видно, що брила. Усі гравці та навіть тренери, коли бачили його, звичайно, хвилювалися.
— Один спаринг за «синьо-жовтих» вдома з Північною Македонією (0:0) ви провели й за Олега Блохіна, який тоді вперше прийняв команду.
— Тоді я був вже трохи старшим. Міг навіть забити, але влучив у стійку. Потім він також мене запрошував, але я травмувався.
— Як вважаєте, завдяки чому Блохіну вдалося довести команду до 1/4 фіналу чемпіонату світу 2006 року?
— Блохін по життю є дуже амбіційною людиною. Він вірить у те, що говорить. Заявив, що виведе збірну на чемпіонат світу й зробив це.
Дмитро Вєнков
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
