Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
Погнали наші городських… Наші попереду, а городські позаду.
Ця знайома з дитинства фраза може бути і епіграфом, і епілогом і, навіть, епітафією вчорашньому ель-класико по-українськи.
Тому що в цій грі футбол можна розгледіти лише при дуже великому зумі: не менш ніж тисячному при бажанні, а , якщо об’єктивно, то і не менше чим при мільйонному збільшенні.
Карпати проти Олександрії.
Не розбещеному, не збалованному, але все ж таки вибагливому вболівальнику українського футболу такі ігри запам’ятовуються надовго. На жаль тільки, що не футбольному естетикою , а вболівальницькими емоціями. Але ж футбол, і в першу чергу, і в другу і в третю, та й в четверту – це емоції, емоції і знову емоції як для нас з Вами, простих вболівальників, так і для самих гравців.
Хто сказав, що ФУТБОЛ помер?
Не вірте ні білим, ні червоним, ні чорним, ні жовтим, а тим більше вигадникам кольору нашого нинішнього президента.
Футбол, щоб про нього не говорили, щоб не писали, щоб не вигадували жив, живе і буде жити і для нас з нами, колеги, і для наших дітей і внуків з внучками.
Зі слів Кабаєва в перерві гри в роздягальні киян лунав хижий рик Шовковського, потужністю в термоядерну бомбу, і мабуть літали невпізнані літаючі об’єкти типу бутсів та стільців. Цього і потрібно було чекати, бо так як грали динамівці в першій половині українського ель-класико, то говорити щось про футбол можна лише базарними балачками нецензурною лексикою.
Дивився вчора гру Барси з Боруссією і насолоджувався футболом. Діти капітана Фліка вщент розбили банду дорослих дядьків з Дортмунду. Азарт, натхнення, техніка, швидкість приймання рішень і швидкість руху м'яча – все було в цій дивовижній Барсі з Каталонії.
Двадцяти двох з половиною річний дитячий садок Фліка з трьома дядьками (Левандовський -(36 років, Щесни -34 роки і Мартінес -33 роки) розгромив бандюганів з Руру, як Наполеон Кутузова спочатку під Аустерлицем, а потім під Бородіно.
Динамо перемогло, перемогло класично. На класі!!!
Дуже поважаю зроблене Лупашко, але роботи йому ще й роботи, якщо звичайно він бажає зробити свою команду хоча б третьою силою в нашому чемпіонаті (а Лупашко, судячи по його заявам, намагається зробити Карпати навіть не третьою, а щонайменше другою командою УПЛ).
Знаєте, коли я писав попередній допис про футбол як видовище я навіть гадки не мав, що він викличе такий шквал коментарів. Різних, неоднозначних, позитивних, негативних, лайливих і підтримуючих, але цікавих. 123 коментаря на 8 годину 17 лютого – це для мене, мабуть, рекорд.
Дякую всім!
Читаючи коментарі, спіткнувся на одному з останніх - коментарі мого давнього колеги Роллана Вентури.
Sakhavet в своєму дописі «В защиту Ферлана Менди» затронув дуже важливу тему: тему видовища в футболі.
І тут понеслось. Коментатори, не вдаючись в суть написаного, почали відповідати автору, що Ферлан Менді абсолютно не супер гравець, а далі згадали «юного» Антоні, якого вже відправили в заслання в Іспанію (для тих, хто не знає: Антоні – бразилець, що не прижився в МЮ, а нині з лютого 2025 р.
Не знаю як і кому, але після вчорашньої очманілої гри нашого Динамо з Галатасараєм мені стало в першу чергу стало сумно. Саме так – сумно. Звичайно гру дивися з захопленням, звичайно стало приємно за те, що Динамо не кинуло грати після пропущеного другого голу, звичайно дико верещав від радощі, коли Ярмоленко зрівняв рахунок, але на холодну голову після гри подумалось: а що далі?
Хотілося чуда та трохи вина. Так, здається, звучить в пісні Ольги Богомолець. Ми ж понад все бажаємо бачити щось свіже, щось красиве, дотепне та винахідливе в грі нашої улюбленої команди. Хтось за ці дві гри щось новеньке та й побачив, хтось ще більш розчарувався, але байдужий та індиферентних, ні п’ятницю, ні в неділю, гадаю, не було.
