Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
Не хочеться сперечатись і розливатись дешевою горілкою по спустошеним душам вболівальників Динамо. Просто немає сил.
Так, Динамо старалось, дуже старалось, билось до останнього патрону, точніше - секунди, але коли сил є повний жбан, а думок дай бог на чекушку, то результату не бачити як своїх вух без дзеркала.
Ніколи не балувався скріншотами. Та сьогодні не витримав.
Гляньте, Попов, правий центральний захисник, який дуже вправний в єдиноборствах, але дуже часто помиляється в позиційній грі, в самому центрі поля кидається на Єо.
Друзі, пам’ятаєте, як за часів пізнього Луческу дуже багато з нас мріяв, щоб Динамо очолив Вернидуб.
Вчорашня гра Кривбасу з чеською Вікторією багатьом знову і знову ( а декому, можливо, вперше) довела, що тренером київського Динамо можуть бути багато хто, але не Вернидуб. Тобто - не Вернидуб і подібні йому коучі (а таких тренерів велика гарба з маленьким возиком).
Письменник Данило Гранін колись сказав, що "Пам'ять — покарання, придумане дияволом".
Мабуть так, бо як же легко ми забуваємо те, чого не хочемо забувати.
Фото для тих, хто пам'ятає і для тих хто не хоче забути.
А потім була слава...
А потім була неслава від чинуш, що готували і підписували цю постанову.
А потім знову слава...
І Запоріжжя, 13 травня 2002 року.
Продовжуючи вчорашню тему віри, знову і знову переконуєшся якими ж обгрунтованими та незаперечними були формули буття класиків про віру, яка, по –Тертуліану, хоч і абсурдна, але, по – Марксу, завжди є безоплатним опіумом для нас з Вами, колеги, для вболівальників Динамо. Тому вітаюз цією перемогою всіх, хто беззаперечно вірив, як і тих, хто вірив «фіфті –фіфті», а також і тих, хто зовсім не вірив, але надіявся.
Читаю слова Бражко, що "Нам потрібна тут перемога, щоб пройти до наступного етапу. Завтра будемо робити все заради цього".
Стандартно, бо що ще скажеш напередодні гри. Але ось це, що "будемо робити все заради цього" вже визиває оскому, як і їх "дякуємо ЗСУ". Звичайно дякуємо, але не кажіть, а зробіть так, хлопці, щоб воїни ЗСУ , як і ми, там на передовій, тішились вашими досягненнями, а не словами.
Це замітка з газети "Радянський спорт" від 28 червня 1948 року про ідейно - політичне виховання футболістів ленінградського Динамо, яку написав старший тренер Михайло Бутусов (до речі за рік до цього він тренував наше з вами Динамо і вивів його на четверте місце після останнього, 12-го, в сезоні 1946 року).
Коли за 15 секунд до кінця компенсованого часу в ворота Динамо залетів все-таки м'яч в голові раптом набатом задзвеніли слова легендарного шлягеру кінця 90-х «Какая боль, какая боль! Аргентина – Ямайка…» ( рахунок, гадаю, вболівальники пам’ятають). І ця біль, блін, не відпускала, крутила, скручувала і не давала заснути, тим більше, що в вікно через кожну годину влітали тривожно скрипучі звуки то прибою, то відбою повітряної тривоги.
Колеги, друзі, хто мені пояснить казус «першої гри в турнірі» для всіх, абсолютно всіх, наших збірних команд.
U-19 в першій грі на чемпіонаті Європи не може здолати команду Північної Ірландії (добре хоч не програли).
U-19, олімпійська збірна, в першій грі поступається абсолютно ніякій команді Іраку, яка потім на радощах програла як аргентинцям, так і марроканцям з загальним рахунком 1:6.
Прочитав. «В’ячеслав Заховайло: «У команди Ротаня є стиль, а це головне…»
Так стиль є. Але немає основного: звіриного оскалу футбольного вбивці. І який би стиль красивим не був, без цього оскалу жодна команда не буде перемагати.
М’яч сам по собі в ворота не залітає. Скільки б супермоментів команда не створювала, скільки б красивих комбінацій не проводила, скільки б витончених асистів не гравці не видавали, але без підспудного, за межами свідомості, ІНСТИНКТУ забити, заштовхати, занести, врубати, загатити, ввігнати м’яча в ворота жодна команда переможною не буде.
