Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
Ох не пишеться колегам – блогерам про нинішні «успіхи» Динамо. Ну не вистачає мені кухля пива від Ігоря Тюф-Тюфа, та й Сєдой, той що сивий, майже перестав нагадувати як про себе, так і про Динамо. І не вони одні.
Тільки невтомний Зеленка видає «на гору» щоденно два – три памфлети про «устаревший футбол», як Ленін декрети в Зимньому.
Бачу дехто вже прирівнює вчорашню перемогу над ісландцями трохи не до подвигу схожого зі звитягою трьохсот спартанців на чолі з царем Леонідом, де звичайно Леонід це наш легендарний тренер.
Ні, друзі, цю звитягу я подвигом назвати не можу навіть в самому солодкому сні. Вчорашня перемога – це насамперед справжня чоловіча робота.
Повністю згоден з Андрієм Богушевським: ми того варті. Варті того жаху, що продемонструвала наш наша улюблена команда №1 в грі з французами. Без жодного удару по воротам, якщо звичайно не рахувати той удар Назарини, який трохи не призвів до пенальті в ворота галів. Навіть, коли в 20-му році пропускали від цих французів, в той час ще чемпіонів світу, сім голів, то і тоді зуміли все таки один гол забити, ударивши по воротам 7 разів і тричі влучивши.
Як писали раніше: «В перших строчках свого листа хочу сказати…і т.д.», я в перших строчках свого поста хочу віддати шану EcoFlow, бо не будь його я б подивився лише 30 хвилин гри киян з черкасцями і тільки другий тайм гірників з полтавцями. Та, мабуть, не лише я віддаю хвалу цьому непоказному, але такому необхідному в ці лихі дні виробу.
Нарешті прорвало.
Нарешті ми отримали насолоду від футбольного дійства.
Нарешті ми побачили, що вміє Динамо, коли тренер і команда працюють в резонансі.
Нарешті, ми побачили купу голів в єврокубках.
Нарешті хочеться просто забути незабутні провали киян.
Багато було цих справних «нарешті», та головне запитання полягає в тому, чи не є це «нарешті» одноразовою незабутньою блискавкою, як, наприклад, була перемога над сербським Партизаном в минулому році.
Зацініть.
З інтерв’ю Ваната. На запит кореспонтента сайту "вЗбірній" чим тренувальний процес у "Жироні" відрізняється від "Динамо"? Владислав відповідає: "Тут багато тактики, пересувань. Якщо до гри два дні, тренування може тривати 20 хвилин — просто квадрати й відновлення. Багато роботи в залі, багато відновлення".
Декілька слів не про Динамо. Про інше...
Я та баба Яга, що проти. Категорично проти розхвалювання ЛНЗ Пономарьова.
Ще в минулому році, а то і раніше писав, що молодий Рух переріс Пономарьова. І якщо пан Віталій і далі буде тренувати Рух, то його хлопці зупиняться в розвитку і стануть звичайними українськими футболістами, які колись подавали надії.
Що сказати: гра сподобалась. В першу чергу – сподобалась емоційно. Емоції вирували навіть більше, чим чотири дня назад. Можливо через тому що хотілось, щоб Динамо відігралось. Нині, коли емоції стихли починаєш аналізувати те, що бачили.
А що ми бачили?
Перше. Динамо хотіло, бажало, жадало, прагнуло перемоги і чинно - нечинно намагалось перемогти.
Вчора, на наступний день після українського дербі, я написав майже оду виграшу киян. Як, чорт забирай, Державін з Ломоносовим на честь Феліції. Але перед викладенням її на сайт, подумавши, стер.
Чому?
Колеги, можливо те, що напишу далі буде для більшості крамольним і безглуздим, але все ж таки висловлю свої думки.
Я чомусь вірю, що сьогодні Динамо переможе Шахтар в Кубку України.
По – перше, Динамо нарешті спіймало щось таке, що нагадує гру в футбол.
По друге, чомусь мені здається, що саме Шахтар стане грати першим номером, а тому у вінгерів киян з’являться вільні зони, куди зможуть залюбки вриватись вінгери і одна з їх передач може стати для киян переможною, а для гірників – трагічною.
