Писать комментарии
и сообщения, а также вести блог
Ставить прогнозы
и выигрывать
Быть участником
фан-зоны
Наш футбол – це аристократи, політбюро, Верхня палата Сенату - Динамо і Шахтар і болото. Всі інші. Можливо є лише тонесенький прошарок футбольної інтелігенції в вигляді Карпат і (що якось неочікувано та й неочевидно) дивної Олександрії.
Вчора починаючи з 20-ої години дивився як грали в перших таймах Полісся і Олександрія.
Не знаю як Вам, колеги, напівіфінали і фінал ЧС-2025 серед клубних команд сподобались. Більшого чекав від бразильців і щиро скажу, що здивували саудити, які ледве не здолали бразильців.
В фіналі, відверто скажу, вболівав за французів. Ну як не вболівати, коли команда асоціюється не тільки з іскристим Парижем, не тільки з передмістям французької столиці , але і з безсмертним авантюрним містифікатором, вічно молодим і звабливим графом Сен-Жерменом.
Ті, що творили ФУТБОЛ!
Ті, що насолоджувались ФУТБОЛОМ!
Ті, що дарували нам ФУТБОЛОМ!
Ті, що і є ФУТБОЛ!
Ті, без пам'яті про яких ФУТБОЛ перестає бути ФУТБОЛОМ!
Мабуть і ТАМ вони вершать ФУТБОЛ!
ЛЕГЕНДИ!
Ось і закінчився для українських вболівальників сезон 2024/2025.
Тихо, нишком, сіро-сіро… Лише Динамо – чемпіон! Але також сіро… Інших барв немає. Сірий футбол, сіра погода, сірі квіти, сірі голи…
Лише дівчата красиві. Але це не про футбол...
Тому писати що-небуть про наш український футбол абсолютно не хочеться, а інші ульсанди з аль – хілялями не викликають ні футбольних, ні еротичних збуджень навіть рівня Інгульця з Колосом.
Друзі, колеги, чи не здається Вам, що вектор нашого футболу спрямований кудись, але не вперед. Як співав колись бард, що ми розвиваємось не по спіралі, а криво й косо. В вищий лізі, точніше в прем’єр –лізі, вже котрий рік то з'являються, то зникають футбольні команди з таких глухоманей, що ні пером описати, ні сокирою вирубати.
Динамо – чемпіонннннннн!
Нарешті через чотири роки Динамо виграло першість України, до того ж в основному своїми українськими вихованцями. Чесне слово, приємно.
Якби мені було 15 років, то від радості стрибав би до неба, якби було 25 - то підстрибував би до стелі, а якби було навіть 35, то хоч просто, але все ж таки підстрибував би від надмірних емоцій.
Погнали наші городських… Наші попереду, а городські позаду.
Ця знайома з дитинства фраза може бути і епіграфом, і епілогом і, навіть, епітафією вчорашньому ель-класико по-українськи.
Тому що в цій грі футбол можна розгледіти лише при дуже великому зумі: не менш ніж тисячному при бажанні, а , якщо об’єктивно, то і не менше чим при мільйонному збільшенні.
Карпати проти Олександрії.
Не розбещеному, не збалованному, але все ж таки вибагливому вболівальнику українського футболу такі ігри запам’ятовуються надовго. На жаль тільки, що не футбольному естетикою , а вболівальницькими емоціями. Але ж футбол, і в першу чергу, і в другу і в третю, та й в четверту – це емоції, емоції і знову емоції як для нас з Вами, простих вболівальників, так і для самих гравців.
Хто сказав, що ФУТБОЛ помер?
Не вірте ні білим, ні червоним, ні чорним, ні жовтим, а тим більше вигадникам кольору нашого нинішнього президента.
Футбол, щоб про нього не говорили, щоб не писали, щоб не вигадували жив, живе і буде жити і для нас з нами, колеги, і для наших дітей і внуків з внучками.
Зі слів Кабаєва в перерві гри в роздягальні киян лунав хижий рик Шовковського, потужністю в термоядерну бомбу, і мабуть літали невпізнані літаючі об’єкти типу бутсів та стільців. Цього і потрібно було чекати, бо так як грали динамівці в першій половині українського ель-класико, то говорити щось про футбол можна лише базарними балачками нецензурною лексикою.
