9 жовтня 1999 року в москві відбувся футбольний матч останнього туру кваліфікаційного раунду чемпіонату Європи між господарями та збірною України. Підсумкова нічия — 1:1 допомогла українцям продовжити боротьбу за путівку, а росіяни змушені були зійти з дистанції. Про події того матчу згадав колишній півзахисник української збірної Сергій Мізін.
Сергій Мізін— Не буду оригінальним, якщо скажу, що ажіотаж був неймовірний, адже в разі перемоги господарі завойовували пряму перепустку до фінальної частини Євро. Щоб справа не дійшла до конфліктів і з метою безпеки було вирішено, що ми проживатимемо в апартаментах посольства України в москві. Складалося враження, що йдеться не про кваліфікаційний раунд, а фінальний поєдинок чемпіонату континенту.
— Коли на 76-й хвилині господарі вийшли вперед, чи не з’явилося побоювання, що все може закінчитися сумно?
— Ні, налаштованість залишалася максимальною. Я продовжував грати в опорній зоні півзахисту, а відразу після пропущеного м’яча наставник Йожеф Сабо провів заміни, щоб додати нашій атаці інтенсивності. Це пішло на користь, територіальна перевага вже була на нашому боці. На 86-й хвилині росіяни в боротьбі зі мною на лівому фланзі півзахисту порушили правила, і ми отримали право на пробиття штрафного. До воріт господарів було метрів 35...
— У тих командах, лави яких захищали, усі стандартні положення виконували ви.
— У збірній була інша ситуація. Це право було закріплено за Андрієм Шевченком. Я ж одразу побіг закривати, як то кажуть, дальню штангу, з розрахунком добити м’яч, якби відбив воротар.
— Тоді уточніть, у тому ігровому епізоді Шевченко пробивав по воротах чи робив націлену передачу?
— Знаю, що було багато дискусій на цю тему. Я вважаю, що гол Шевченка — це Божа допомога. У Києві перед від’їздом до москви всі футболісти збірної відвідали церкву, помолилися, попросили в Господа підтримки.
— Після фінального свистка обійшлося без ексцесів?
— Ми ще довго залишалися в роздягальні, адже нас прийшов привітати прем’єр-міністр Валерій Пустовойтенко. Знову ночували на території посольства України в москві, а вже наступного дня вирушили в аеропорт, де на нас чекав чартер. Звісно, з тих семи матчів, які я провів за збірну, саме цей, 25-річної давнини, — найпам’ятніший. Переконаний, що для всієї України. Бо на чужому полі ми продемонстрували непохитність, майстерність і домоглися бажаної нічиєї, яка прирівнювалася до перемоги.
Андрій Писаренко
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
Кращий коментар