Продовжую розповідати про провідних гравців київського «Динамо» різних поколінь. Розмова про чудового форварда Володимира Онищенка.
Володимир Онищенко (у центрі)Народився 28 жовтня 1949 року. Заслужений майстер спорту. Перші кроки у футболі зробив у дитячій команді столичного заводу «Більшовик» 1960 року. А через два роки перейшов до ДЮСШ «Динамо».
У команді майстрів грав у сезонах 1966−1971 і 1974−1978. У «Зорі» (Ворошиловград) Володимир виступав у 1971−1973 роках. У чемпіонаті СРСР провів 154 матчі, забив 48 м’ячів. Чемпіон Союзу 1972, 1974, 1975, 1977 років. Срібний призер (1976, 1978). Двічі вигравав Кубок (1974, 1978). Володар Кубка кубків і Суперкубка УЄФА (1975).
На рахунку Онищенка 11 поєдинків за збірну. Він — віце-чемпіон Європи-1972, двічі вигравав «бронзу» на Олімпіадах 1972 і 1976 років у Мюнхені (ФРН) і Монреалі (Канада). Шість разів потрапляв до списку 33-х найкращих гравців країни.
До дорослої команди «Динамо» 1968 року його запросив Віктор Маслов. Спочатку був дубль, а в основному складі дебютував 1970 року. Провів сім зустрічей, забив чотири м’ячі. Але тодішній тренер Олександр Севідов не бачив в Онищенку гравця «основи». І разом зі ще одним динамівським вихованцем В’ячеславом Семеновим перейшов до «Зорі».
У тій команді вони, як то кажуть, припали до двору. До речі, за ворошиловградців тоді вже грав знаменитий динамівець Йожеф Сабо. І це тріо помітно впливало на успішні виступи колективу.
У 1972 році команда з обласного центру стала чемпіоном СРСР. Онищенко грав натхненно, забивав, робив результативні передачі й потрапив до збірної. У її складі завоював «срібло» на Євро-1972 і того ж року — олімпійську «бронзу» в Мюнхені.
Повернення «блудних синів»
А вже восени 1973 року нові тренери київського «Динамо» Валерій Лобановський та Олег Базилевич запропонували Онищенку та Семенову повернутися додому. Таким чином, 1974-й став роком другого динамівського дебюту Володимира, він здобув друге чемпіонське «золото» (зіграв 28 поєдинків і забив 11 м’ячів), а на додачу — Кубок країни.
У фіналі кияни перемогли «Зорю» — 3:0 Попри великий рахунок матч був дуже напружений. Основний час завершився з рахунком — 0:0. І тільки в додаткових таймах динамівці стали забивати: Володимир Мунтян, 92, Олег Блохін, 102, Володимир Онищенко, 118.
Зірковий рік
14 травня 1975 року. Базель (Швейцарія). Стадіон «Сант-Якоб». Фінальний матч Кубка кубків. «Динамо» (Київ) — «Ференцварош» (Будапешт). 3:0. Два м’ячі в тому історичному поєдинку забив Онищенко (на 18-й і 39-й хвилинах). Ще один гол в активі Блохіна, 67.
А восени, двічі перемігши володаря Кубка чемпіонів мюнхенську «Баварію» (1:0 і 2:0), київське «Динамо» стало володарем Суперкубка УЄФА.
На цей успіх київського клубу активно попрацював Володимир Онищенко. Ось що сказав про партнера по команді та збірній заслужений майстер спорту Леонід Буряк:
— У нього була якась ухильна манера гри. Починався матч, і він немов розчинявся в нетрях спортивної боротьби, був малопомітний. Здавалося, що Онищенко ухиляється від єдиноборств, що побоюватися слід зовсім інших наших гравців. Він переставав бути об’єктом щільної опіки з боку суперників.
Але отримавши мінімальну свободу, Володя миттєво вибухав — ривок, удар, гол! Його не бентежили ні відстані до воріт, ні кількість гравців, які опинилися на шляху м’яча між ним і воротарем. Він забивав саме тоді, коли це було особливо необхідно команді...
Восени динамівці вдруге поспіль виграли чемпіонський титул. Онищенко зіграв 23 матчі й забив 8 м’ячів.
Проводжав Гаррінчу
1976 року колекцію динамівського нападника поповнила друга бронзова медаль олімпійського карбування. Збірна СРСР у матчі за третє місце на Олімпійських іграх у Монреалі з рахунком 2:0 здолала команду Бразилії. На 5-й хвилині рахунок у тій зустрічі відкрив Онищенко. У «бронзовій» команді, яку тренували Валерій Лобановський та Олег Базилевич, зіграли: Віктор Матвієнко, Михайло Фоменко, Стефан Решко, Володимир Трошкін, Віктор Колотов, Леонід Буряк, Володимир Онищенко та Олег Блохін.
Цього ж року «Динамо» (Київ) виграло «срібло» чемпіонату країни.
Виступи Володимира Онищенка мали позитивну оцінку на світовому рівні. Він отримав персональне запрошення від ФІФА та Бразильської конфедерації футболу взяти участь у прощальному матчі легенди світового футболу — Гаррінчі.
18 грудня 1973 року знаменита арена «Маракана» зібрала на своїх трибунах 131 555(!) глядачів, які прийшли проводити з великого футболу свого кумира.
Проти збірної Бразилії — триразового чемпіона світу — грала збірна ФІФА, складена з найкращих футболістів світу того часу. Господарі перемогли 2:1, м’ячі у них забили Луїс Перейра і Пеле, а у гостей — аргентинець Мігель Бріндісі з передачі Володимира Онищенка.
Кар’єру гравця Володимир Іванович завершив рано — у 28 років. І одразу ж став працювати в динамівській ДЮСШ. Потім були дорослі команди. Починав у «Динамо» (Біла Церква). Потім очолював «Динамо-2» (Київ), молодіжну збірну України (1997−1998), донецький «Металург». За два роки вивів донеччан у вищу лігу. І в дебютному турнірі вони посіли шосте місце.
Наступного сезону через погіршення фінансової ситуації вісім основних гравців залишили колектив. У результаті 14 місце. І тренер залишив Донецьк.
Особливим був для Онищенка 1995 рік, протягом рівно 100 днів він успішно очолював київське «Динамо». Але після того, як у кубковому домашньому матчі кияни поступилися «Таврії» (Сімферополь) — 1:2, тренер подав у відставку.
«Динамо» виграло" тоді золоті медалі. І чимала заслуга в тому досягненні Володимира Івановича. Він узяв найактивнішу участь у створенні потужного ігрового ансамблю, який у підсумку увійшов у чемпіонську гавань.
На Євро-2016 у Франції Онищенко входив до тренерського штабу збірної України, який очолював Михайло Фоменко. Наступний наставник національної команди Андрій Шевченко також запросив Володимира Онищенка як асистента.
Це той саме випадок, коли блискучий гравець став хорошим тренером.
Олександр ЛИПЕНКО для Dynamo.kiev.ua
Підписуйтесь на Dynamo.kiev.ua в Telegram: @dynamo_kiev_ua! Тільки найгарячіші новини
